Ягупов В.В. Педагогіка – Соціальний фактор формування особистості – поняття соціалізація

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Педагогіка

3.2. Основні фактори формування і розвитку особистості

Із визначення особистості випливає, що нею не народжуються, а стають в онтогенезі відносно пізно. Особливо важливим є те, що термін «особистість» має передусім соціальний зміст. Тому слід виокремити наступний фактор формування особистості – соціальний, який забезпечує, першою чергою, її соціалізацію. Природне буття людини «олюднюється» її соціальною сутністю, стає елементом ЇЇ соціального буття. Соціальне не ліквідує біологічного, а тільки ніби «знімає» біологічне в людині та вводить його в соціальне, підпорядковує певним соціальним ідеалам, цінностям, правилам, нормам і законам суспільного життя.
Тому тільки в суспільстві можливе формування особистості, за його межами – це неможливо. Народна педагогіка наголошує: «З ким поведешся, від того й наберешся»; «З розумним будеш розумним, з дурнем і сам будеш таким», «Як у сім'ї злагідне життя, то й виросте дитя до пуття».
Поняття «соціалізація» було перше введено в наукову систему понять американським соціологом Ф. Гідінгсоном наприкінці XIX століття. Він тлумачив його як «процес розвитку соціальної природи людини». В середині XX століття цей термін набув офіційного статусу теоретичного поняття. З'явилися різні підходи до визначення цієї проблеми. Наприклад, соціалізація як процес соціального навчання (Б. Скіннер, А. Бандура, В. Уолтере – представники біхевіоризму і необіхевіоризму); соціалізація як результат соціальної взаємодії людей (Ч. Кулі, Дж. Мід – представники школи символічного інтеракціонізму); соціалізація як процес рольового спілкування (Т. Парсонс, Р. Мертон – прихильники структурного функціоналізму). Загальною властивістю цих підходів є те, що соціалізація розглядається як процес соціальної адаптації, пристосування особистості до середовища шляхом засвоєння заданих суспільством норм, правил.

У радянській науці перші дослідження проблем соціалізації з'явилися наприкінці 60-х років XX століття. Увага акцентувалася перш за все на тому, що це процес засвоєння соціальних норм і цінностей. Наприклад, Е. Д. Паригін визначає соціалізацію як входження в соціальне середовище, пристосування до нього, засвоєння певних ролей і функцій, які слідом за своїми попередниками повторює кожен окремий індивід протягом всієї історії формування і розвитку.

Вищевикладені підходи до визначення соціалізації основну увагу звертають лише на один її аспект – адаптацію людини в соціальному середовищі, і не надають значення зворотному впливові, тобто впливові особистості на соціальне оточення, активне відтворення нею суспільних відносин.
Соціалізація – це процес двобічний. З одного боку, людина набуває соціального досвіду, цінностей, норм, настанов, правил поведінки, властивих певним соціальним групам і суспільству, до яких належить. Вона активно вступає в систему соціальних взаємин. А з іншого – це процес активного відтворення нею системи соціальних зв'язків за рахунок її активної діяльності, активного входження в соціальне середовище:
«...у соціалізувальному процесі індивід не лише включається в систему соціальних відносин шляхом оволодіння необхідними соціально-типовими, соціально значущими якостями, але й набуває неповторних, унікальних якостей, а це свідчить, що соціалізація – це й процес індивідуалізації особистості»;
«...соціалізація – це двосторонній взаємообумовлений процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин шляхом засвоєння як соціального досвіду, так і самостійного відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна неповторна особистість».

◄ Біологічний фактор формування особистості

Зміст підручника "Ягупов В.В. Педагогіка."

Процес соціалізації дитини. Сутність соціалізації ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Педагогіка

Загрузка...