Основні види діяльності дитини

Однак це не виключає наявності провідних видів діяльності для кожного віку. Наприклад, Д. Б. Ельконін виокремлює такі провідні види діяльності дитини:

• безпосередньо-емоційне спілкування з дорослими – у немовляти;
• маніпулятивна діяльність – в ранньому віці;
• рольова гра – у дошкільників;
• навчальна – у молодших школярів;
• інтимно-особисте спілкування – у підлітків;
• навчально-професійна діяльність – у старшокласників.

Це визначення не є загальноприйнятим. Наприклад, Д. І. Фельдштейн вважає, що провідною діяльністю підліткового віку є розгорнута суспільно корисна діяльність у всіх її формах (трудова, суспільно-організаційна, художня, спортивна, навчальна).

Отже, будь-яка діяльність – конкретна (предметна) й активна (позитивно мотивована). Тому чим більше вмотивована ігрова, навчально-пізнавальна, професійна та громадська діяльність вихованця, чим більше емоційно-почуттєво забарвлена, тим ефективніше вона впливає на гармонійне формування його особистості. «Тільки та діяльність дає щастя душі, зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже, діяльність улюблена, діяльність вільна; а тому, наскільки потрібно виховувати в душі прагнення до діяльності, настільки ж потрібно виховувати і прагнення до самостійності або свободи: один розвиток без іншого, як ми бачимо, не може посуватися вперед», – підкреслював К. Д. Ушинський.

Із глибини століть дійшли до нас мудрі спостереження: «Що людина робить, такою вона і є» (Г. Гегель); «Без явно посиленої працьовитості немає ні талантів, ні геніїв» (Д. І. Менделєєв); «Діяльність – шлях до знань» (Б. Шоу); «Ніщо так людину не вчить, як досвід» (А. С. Макаренко).

Психологічна і педагогічна науки розглядають формування та розвиток особистості вихованця як активного суб'єкта крізь призму його діяльності, як «систему», що має свої внутрішні переходи й перетворення, а також самовдосконалення. Тому позитивно мотивована, високоорганізована і змістовна, емоційно забарвлена діяльність ефективно впливає на розвиток особистості вихованця. Вихователь свою роботу спрямовує на подальше формування та розвиток особистості вихованців шляхом психологічно й педагогічно обгрунтованої організації їхньої життєдіяльності.

Кожній змістовній праці притаманні процес обміркованого проектування своїх дій, їхніх часткових результатів, оцінка досягнутого та порівняння з поставленою метою. Далі, під час спілкування та взаємодії з товаришами, члени колективу обмінюються думками, порівнюють свої настанови і позиції з настановами й позиціями товаришів. Така праця позитивно впливає на розвиток інтелекту і пізнавальних процесів: сприйняття, уявлення, уваги, мови, пам'яті, мислення та, передусім, на формування і визначення життєвих настанов, професійної спрямованості тощо.

Високоемоційний характер навчально-пізнавальної діяльності та всього процесу навчання збагачує емоційно-почуттєву сферу вихованця, сприяє розвитку простих та складних почуттів, формує уявлення про прекрасне. Ось тут вихователеві необхідно прагнути, по-перше, розвивати у вихованців почуття, що активізують психічну діяльність і, по-друге, нейтралізувати астенічні, тобто такі, що викликають порушення психіки. Можливості розвитку астенічних почуттів різноманітні. Це – емоційно насичені навчальні заходи, накопичення емоційного досвіду з урахуванням вимог професійної діяльності, стимуляція вихованців до самовдосконалення.

Отже, вихованець є особистістю настільки, наскільки в нього розвинуті соціальні якості, наскільки він свідомий суб'єкт своєї громадсько-корисної діяльності.