Структура особистості за Платоновим. Основні закономірності розвитку особистості

Індивідуальність вихованця визначається і характеризується психологічною структурою його особистості. Сучасні дослідження свідчать, що окремі риси та властивості особистості не просто об'єднані в єдину структуру, а ще й утворюють певну ієрархію. К. К. Платонов пропонує динамічну функціональну структуру особистості:

1. спрямованість;
2. соціальний досвід;
3. індивідуальні особливості психічних процесів;
4. біологічно зумовлена підструктура.

Головними в його концепції є такі аспекти:

1. мається на увазі соціально-психічна структура;
2. вона динамічна – розвивається в часі, змінює склад своїх компонентів та зв'язків між ними, зберігаючи функції;
3. під «структурою» К. К. Платонов розуміє єдність елементів.

Оскільки йдеться про взаємозв'язки не матеріальних, а функціональних властивостей і якостей особистості, то в цьому разі мається на увазі функціональна структура. На нашу думку, структура особистості – цілісне утворення, сукупність соціально значущих психічних властивостей, відношень і дій індивіда, яких набуто в процесі онтогенезу і які визначають його поведінку як соціального суб'єкта дії та спілкування. Тому, визначаючи психологічну структуру особистості, слід пам'ятати, що особистість – це саморегулювальна динамічна функціональна система.

Таким чином, індивідуальність особистості вихованця характеризується змістом її структури. Вивчати своїх вихованців означає знайти ключ до розуміння їх. Вихователю необхідно враховувати, що особистість вихованця являє собою єдине ціле всіх її різноманітних рис. При цьому кожна риса особистості невід'ємно пов'язана з іншими і тому набуває різного, інколи протилежного, значення залежно від сукупності рис цієї особистості.

Звідси випливає, що коли йдеться про якість риси особистості, не можна говорити, добра чи погана вона сама по собі. Щоб правильно оцінити ту чи іншу рису, слід розглядати її лише у взаємозв'язку з іншими рисами цієї особистості. Наприклад, наполегливість – уміння досягати мети, долати перешкоди – може бути позитивною рисою, але тільки поєднуючись із такими рисами, як моральна чистота, відчуття соціальної справедливості. У цьому разі можна сподіватися, що наполегливість вихованців слугуватиме досягненню благородної мети. Якщо ж наполегливість поєднується з такими рисами, як егоїзм, неохайність, то стає негативною рисою, бо її буде спрямовано лише на особисте благополуччя за рахунок інших, і вона буде на заваді всьому колективу.

Також вихователю під час діагностики розвитку особистості вихованця слід пам'ятати, що ступінь відокремлення певних компонентів може змінюватися залежно від обставин життя, характеру діяльності та усвідомлення вихованцем його соціальних ролей. Треба враховувати і той факт, що в процесі онтогенезу можливі випадки непропорційного розвитку окремих підструктур та їхніх компонентів, наприклад затримка.

Вищевикладене дає можливість визначити основні закономірності розвитку особистості вихованця:

1. розвиток особистості має спадковий, нерівномірний та інтегративний характер;
2. особистість вихованця розвивається під впливом соціального середовища;
3. особистість вихованця розвивається під комплексним впливом всіх факторів її формування;
4. особистість формується в діяльності;
5. зміна особистості вихованця вимагає зміни ставлення до неї.

Тільки так можливе обгрунтування, прогнозування засобів виховання і самовиховання вихованця. Під час вивчення розвитку властивостей цілісної структури особистості потрібно звернути особливу увагу на фактори, які найбільше вплинули на її формування.