Завдання Болонської декларації

Завдання Болонської декларації

Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали «Болонська декларація». Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти й домовилися про створення до 2010 року єдиного європейського освітнього та наукового простору. У межах цього простору мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що істотно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг.

Власне, цим документом було задекларовано прийняття загальної системи порівняльних освітньо-кваліфікаційних рівнів, зокрема через затвердження додатка до диплома; запровадження в усіх країнах двох циклів навчання за формулою 3+2, при цьому перший, бакалаврський цикл має тривати не менше трьох років, а другий, магістерський — не менше двох років, і вони мають сприйматися на європейському ринку праці якраз як освітні та кваліфікаційні рівні; створення систем кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок, включно з постійним навчанням; сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості освіти, розробку порівняльних критеріїв і методів оцінки якості; усунення перешкод на шляху до мобільності студентів і викладачів у межах визначеного простору.

Болонська декларація визначила два надзвичайно важливі поняття, якими навчальні заклади можуть скористатися, щоб гідно ввійти до нової європейської сім'ї вищої освіти. По-перше, упровадження повноцінних циклів навчання для здобуття ступенів «бакалавр» і «магістр» у ті освітні системи, де їх немає. Ці цикли мають бути достатньо короткими, гнучкими, пов'язаними з майбутньою професією, мати достатню кількість предметів, бути європейськими та міжнародними. Вони повинні відкривати доступ як до подальшого навчання (для здобуття ступеня «доктор наук»), так і на ринок праці.

По-друге, найновішим аспектом у багатьох країнах може стати впровадження нових термінів навчання для здобуття ступеня «магістр наук» там, де ці програми були довготривалими. Вони мають також бути відкритими для тих студентів, що вже здобули проміжний освітній ступінь в іншому навчальному закладі або в іншій країні Європи чи світу. Головна перевага тут — можливість ширшого перерозподілу студентів, що бажають здобути вищий освітній ступінь, ніж ми маємо зараз. Це також може відкрити дорогу для розвитку нового типу мобільності студентів. Нова система вибору з різноманітних короткотривалих спеціалізованих «магістерських» програм сприятиме формування «вертикальної мобільності» (якщо значна кількість бакалаврів вирішить змінити університет (і, можливо, предмет і/або країну).