Екотон і континуум (частина 1)

5.5.7. Екотон і континуум

Угруповання зрідка (крім урбогенних чи агрогенних і т.п.) є утвореннями дискретними, і звичайно вони переходять одне в одне як в просторі, так і в часі. Просторово-обмежене угруповання, яке утворює перехід між двома іншими чітко відмінними між собою угрупованнями, як уже згадувалося, називають екотопом.
Типові екотони, наприклад лісове узлісся, багаті на види, оскільки вони включають представників обох основних угруповань (лісу і луки), а також можуть містити форми, властиві і самому екотону.
Дуже часто серії угруповань переходять одна в одну майже не перериваючись. Таке градієнтне угруповання, яке простежується як в просторі, так і в часі, називають екокліном, а безперервне заміщення одних видів рослин іншими вздовж градієнта місцезростання – континуумом рослинності. Навіть на прикладі невеликої ділянки дубового лісу з його мікрорельєфом бачимо, як одна асоціація (осоки волосистої) переходить поступово в іншу (яглицеву) асоціацію. Домінантні види – осока й яглиця – взаємоприсутні в першій і другій асоціаціях, переходять з однієї в іншу, створюючи континуум рослинності.
Питанням безперервності рослинного покриву, серйозним утрудненням, зумовленим частими випадками нечіткого межування і поступовістю переходів між фітоценозами, велику увагу приділяли вчені А.П.Шейнисов (1964), О.О.Ніценко (1971), А.Г.Долуханов (1970), Х.Х.Трасе (1966) та ін. Рослинний континуум, звертає увагу В.Д.Александрова, структуризований, гетерогенний, нерівноцінний в своїх частинах, а тому безперервність його відносна. Водночас ряд авторів, таких, як Р.Уіттекер, О.О.Ніценко та ін., надають великого значення дослідженню безперервності, в якій можна завжди знайти і дослідити своєрідні "опорні" ценотипові зони для потреб ординації.
Мабуть, найкраще цю думку сформулював О.О.Ніценко, який вважав, що діалектична єдність перервності і безперервності рослинного покриву полягає в тому, що він, будучи на великих територіях безперервним і не розділеним на окремості (відрубності), водночас може бути розділений на реально існуючі різноякісні ділянки, хоча масштаб їх відмінностей і ступінь відокремлення неоднакові, оскільки поряд з реальними межами існують і переходи. Він звертає увагу на залежність просторової структури існування "різнорідності місцезростань" і наявності в зв'язку з цим порівняно крупних "шматків" без переходів.
Диференціація рослинного покриву значною мірою пов'язана з впливом людини, який теж локалізується порівняно крупними "шматками" – існують точно обмежені території сінокосів, пасовищ, полів, садів, городів, виробничих зон і т.п. Особливо сильного впливу місцезростання зазнають внаслідок минулих і сучасних урбогенних процесів. Тому перш за все у великих містах спостерігається ослаблення континуальних зв'язків від периферії до центру міста. Концепція екологічних коридорів, які і мали б "розірвати" блокову забудову і замощення природного оточення, є не що інше, як бажання відновити рослинний континуум. Ця безперервність потрібна не лише рослинному покриву, якому "гуртом" легше вистояти в боротьбі з негативним впливом міста, але й представникам тваринного світу, які живуть і пересуваються в цих екологічних коридорах рослинного покриву.
Посилення дискретності рослинного покриву від периферії до центру міст підтверджує зміна величини екотону. Якщо в автогенних (самоуправних) угрупованнях (ліс, лука, болото) екотон становить декілька метрів, то в регульованих культурфітоценозах (пшеничне поле, газон, квітник, плантація горіха грецького) залежно від культури агротехніки його може і не бути. Ще більш окреслені межі між угрупованнями спостерігаються у внутріміському рослинному покриві, де великі ділянки мертвої підстилаючої поверхні перегороджують шлях до саморозвитку навіть адаптованим до несприятливих умов міського середовища рудеральним ценопопуляціям.