Екологічні основи охорони природи (частина 2)

Охорона природи як галузь екологічної діяльності включає два напрями – власне охорону всієї природи Землі і найближчого оточення людини заради здоров'я і життя. Однак охорона природи, – виділяє М.Ф. Реймерс, – "заходить" з боку біосферних процесів, природних ресурсів, їх збереження для розвитку людства. Охорона ж оточуючого людину середовища концентрує увагу передусім на самій людині, йде від неї і безпосередньо оточуючого її середовища – природного, соціального, техногенного. Отже, охорона природи – це процес від землі до людини, а охорона оточуючого людину середовища, навпаки, від людини до глобальних процесів. Екологія в даному випадку є фундаментом для природоохоронного та середовищеохоронного знання.
Відзначимо також роль екологічних знань у підтримці природної рівноваги екосистем. Як ми вже могли впевнитись, екосистеми без втручання людини розвиваються в бік більшої зрілості, стабільності та складності. Розширюючи зону сільськогосподарських угідь, порівняно бідних за видовим складом, людина створює агроценози низького ступеня зрілості з різкими коливаннями чисельності популяцій. Підтримка природної рівноваги є одним з головних завдань прикладної екології. В пристигаючих букових лісах одним з методів підтримки екологічної рівноваги є сприяння природному поновленню бука шляхом рихлення ґрунту, вирубки чагарників тощо.
Важливий елемент системи, спрямованої на підтримку природної рівноваги, це збереження "заповідних станцій" – зон різної величини, де природа зберігається в більш-менш недоторканому виді. Такими, наприклад, є букові праліси і високогірні луки в Українських Карпатах (Уголька, Стужиця, гора Стой, полонина Кук), а також система державних заповідників та національних парків, різноманітних заказників. Роль заповідних станцій відіграють також береги річок і морів, польові захисні лісосмуги. Вони служать притулком для таких корисних видів, як комахи-ентомофаги і хребетні хижаки, які здатні надзвичайно ефективно обмежувати чисельність шкідників. Крім того, заповідні ділянки роблять екосистеми складнішими і стійкішими, вони розмежовують культурфітонози, утруднюючи поширення шкідливих комах, що зменшує негативний вплив монокультури.
Ліквідація захисних лісосмуг у лісостеповій і степовій зонах України призвела до негативних наслідків. Величезна кількість корисних плазунів, комахоїдних і хижих птахів втратили свої екологічні ніші. Обмеженим стало поширення сонечка, яке поїдає величезну кількість тлі – шкідника багатьох сільськогосподарських культур і розсадників.
Р.Дажо наводить яскравий приклад порушення природної рівноваги. В Польщі рибалки запідозрили видру у винищенні риби. Внаслідок посиленого полювання ця тваринка була геть винищена. Однак невдовзі помітили, що запаси риби не перестали зменшуватися. Виявилося, що видра споживає в основному хвору рибу, яку легше піймати, і підтримує, таким чином, хороший санітарний стан популяції. Знищення видри призвело до поширення інфекційних захворювань і до нової загибелі риби. Сьогодні ця тварина охороняється, створюються умови для відновлення її кількості.