Соціальні аспекти екології (частина 1)

8.8. Соціальні аспекти

В останні десятиріччя інтенсивно формується ще одна важлива галузь сучасної науки – соціальна екологія. Ця комплексна наукова дисципліна вивчає проблеми гармонізації взаємодії суспільства і природи (Human or Cocial Ecology, Environmental Science).
У 1984 p. у США відбулася перша міжнародна конференція, присвячена розвитку соціальної екології. Через два роки (у 1986 р.) аналогічна конференція (перша всесоюзна) пройшла у Львові. Восени 1996 р. у Львові відбулася перша всеукраїнська конференція "Теоретичні та прикладні аспекти соціоекології".
Під "дахом" соціоекології, як засвідчила всеукраїнська конференція, успішно розвиваються такі наукові дисципліни, як екологічна політика й екологічна культура, екологічна освіта, етноекологія, екологія людини (медична екологія) і, нарешті, екологічне виховання населення.
Відзначаючи глобальну (планетарну) соціоекосистему, необхідно брати до уваги невтішні прогнози розвитку нинішньої цивілізації, якій загрожує неминучий крах. Людство, яке пройшло свій шлях через ранні форми цивілізації (первісну та землеробську), практично не конфліктуючи з природним довкіллям, зустрілося в період поточної промислової (індустріальної, урбаністичної) цивіалізації з труднощами, ним же створеними.
Якщо згадати первісну цивілізацію і її послідовні етапи (збиральну, мисливську, скотарську і ранню землеробську), то людина в ній робила перші спроби виділити себе з природи, але ще не відокремитися від неї. Оточуючий її навколишній світ вона уявляла не як єдине ціле, а як сукупність істот, споріднених з нею. До речі, ці істоти не завжди дружньо ставилися одна до одної. І все ж людина вірила, що силами природи можна керувати, залучивши до цього розумні і доброзичливі божества, а точніше – цілу ієрархію богів. Через таку систему світосприйняття пройшли і наші предки – носії трипільської культури, які поклонялися головним стихіям природи – сонцю і дощу.
Цілісне сприйняття природи як єдиного цілого формується в античні часи, коли в античній філософії природа виступає вершиною втілення ідеї гармонії і краси. Згодом імпульс цьому баченню світу, через багато століть похмурого середньовіччя, дає епоха Відродження.
Якраз європейське середньовіччя, яке збігається із періодом землеробської цивілізації, сформувало погляди на взаємодію природи і людини як щось одномірне, статичне, вічне. Природа розглядалася як дар божий, а людська (антропогенна) діяльність, виходячи з ідеї антропоцентризму, вважалася власністю людини і зовсім не узгоджувалася з об'єктивними умовами зовнішнього середовища.
Перші утопісти-соціалісти, зокрема Т.Мор, Т.Кампанелла, Р.Оуен, Ш.Фур'є, намагалися змінити ці уявлення, проголошуючи шлях пошуку суспільної і природної гармонії. Наприклад, Т.Мор обґрунтовує необхідність нової організації праці, де доброчесність полягає в "житті згідно з природою".
Проте молоде буржуазне суспільство, яке проростає із середньовічного феодалізму, започатковує промислову цивілізацію, де людина виступає як володар природи, її цар і вінець творіння. Сьогодні, на межі ХХ-ХХІ ст., коли промислова (індустріальна, урбаністична) цивілізація дійшла свого зеніту, можна з усією впевненістю погодитися із застереженням Ф.Енгельса про те, що людству не слід надто перемагати природу, оскільки воно після себе може залишити пустелю.