Природоохоронне законодавство, закріплення пісків, залізобактерії, заліснення, замор, запиленість, заплава

З

ЗАКОНИ ПРО ОХОРОНУ ПРИРОДИ – найвищі законодавчі акти (держ. і міжнар.), що становлять правову основу охорони природи й відображають комплексний підхід до правового регулювання відносин у сфері взаємодії суспільства з довкіллям. Містять обов'язкові для всіх громадян вимоги, спрямовані на забезпечення норм, умов функціонування екосистем та експлуатацію природних ресурсів раціональну. Див. також Законодавство природоохоронне.
ЗАКОНОДАВСТВО ПРИРОДООХОРОННЕ – сукупність нормативно-правових актів (законів), що визначають порядок та умови охорони природи, діяльність у цьому напрямі держ. і громадських організацій, права та обов'язки природокористувачів, їхню відповідальність за порушення природоохоронних норм і правил. З. п. є юридичною основою системи правової охорони природи та екол. безпеки біосфери. Осн. законодавчий акт у галузі охорони природи в нашій державі – Закон України про навколишнє прир. середовище (1991). До важливих держ. документів належать також: Земельний кодекс України (1992), Водний кодекс України (1995), Лісовий кодекс України (1994), кодекси «Про надра» (1994), «Про використання ядерної енергії та радіац. безпеку» (1995), закон «Про прир.-заповідний фонд України» (1992). На підставі цих документів відповідні відомства створюють підзаконні акти (Наприклад, правила полювання, правила ведення бурових робіт тощо), в яких установлюються конкретні вимоги щодо користування ресурсами природними.
ЗАКРІПЛЕННЯ ПІСКІВ – заходи щодо запобігання руху пісків, які переносяться вітром. Здійснюються шляхом сівби чи висаджування рослин або сприяння росту прир. рослинності на пісках.
ЗАЛІЗОБАКТЕРІЇ – мікроорганізми, що дістають необхідну для життя енергію за рахунок окиснення двовалентного заліза до тривалентного. При цьому в процесі утворення 1 г біомаси З. окиснюється до 500 г солей двовалентного заліза. Кінцеві продукти – солі тривалентного заліза – утворюють болотну руду. З. спричиняють біокорозію металевих споруд, у т. ч. нафто- й газопроводів. Можуть оселятись у водопровідних трубах, що призводить до їх закупорювання.
ЗАЛІСНЕННЯ – створення штучних лісонасаджень шляхом сівби насіння лісових порід і висаджування саджанців на раніше безлісих площах (піски, яруги, береги річок, не придатні для с. г. ділянки території тощо) чи сприяння прир. відновленню лісу.
ЗАМОР – масова загибель водяних організмів (у т. ч. риб) унаслідок зниження (рідше – збільшення) вмісту кисню у воді (5...30% норм, насичення) або забруднення водойм отруйними речовинами.
ЗАПИЛЕНІСТЬ – завись в атмосфері найдрібніших сухих твердих частинок різного походження. В разі сполучення З. із туманом утворюється смог. З., що прогресує, порушує оптичні властивості атмосфери, призводить до непередбачуваного підвищення її температури.
ЗАПЛАВА – горизонтальна частина дна річкової долини, що вкрита рослинністю й періодично затоплюється під час паводка. Ґрунти З., багаті на відклади мулу, мають високу родючість. У. З. формуються заплавні луки й ліси.