Гірський обвал, обводнення, обмін речовин, обростання, одомашнення, озеленення, озеро, озон, озонова діра

О

ОБВАЛ ГІРСЬКИЙ – раптове відривання й падіння великих мас гірських порід, що трапляється на крутих та обривистих схилах гір унаслідок процесів вивітрювання, під впливом вод, землетрусів тощо.
ОБВОДНЕННЯ – комплекс гідротехн. заходів, спрямованих на підвищення водозабезпеченості госп. і побутових об'єктів шляхом освоєння місцевих ресурсів водних (стоків і вод підземних), будівництва водосховищ або підведення води каналами з ін. районів. Особливо велике значення О. має для посушливих територій.
ОБМІН РЕЧОВИН – те саме, що й Метаболізм.
ОБРОСТАННЯ, перифітон – поселення водяних організмів (бактерій, водоростей, губок, мідій, асцидій та ін.) на предметах, що стикаються з водою: підводних каменях, частинах суден, гідротехн. споруд, усередині водозабірних труб тощо. О. перешкоджають потоку води у вирах, спричиняють корозію підводних металевих споруд. Екол. значення О. полягає у створенні сприятливих умов для вільно-плавних видів (схованки, місця для відкладання ікри, вигулу молоді).
ОДОМАШНЕННЯ – те саме, що й Доместикація.
ОЗЕЛЕНЕННЯ – культивування рослин на вільних від будівель і шляхів територіях населених пунктів, пром. підприємств для поліпшення якості довкілля.
ОЗЕРО – водойма зі сповільненим водообміном, розташована в заглибленні суші (улоговині). О. займають близько 1,8% площі суходолу земної кулі. За водним режимом поділяються на стічні й безстічні; за хім. складом – на прісні, солонуваті, солоні та мінер.; за ступенем розвитку орган. життя – на три біол. типи: оліготрофні – низькопродуктивні, бідні на поживні речовини й зі слабким розвитком флори та фауни; евтрофні – високопродуктивні, з великими вмістом солей і кількістю планктону; дистрофні – з невеликими конц. солей і кількістю планктону, часто порослі, з майже цілковитою відсутністю фауни. О. мають велике госп. значення. В промислово розвинених і густонаселених країнах відбувається інтенсивне забруднення О., унаслідок чого вони деградують.
ОЗОН (від гр. ozon – пахучий) – модифікація кисню (03), синій газ із різким запахом, сильний окисник, добре розчинний у воді; вибухонебезпечний і токсичний. У природі утворюється в стратосфері з кисню (02) під час грозових розрядів та під впливом випромінювання ультрафіолетового Сонця. Осн. маса О. зосереджена на межі тропосфери й стратосфери (в озоносфері) на висотах 10...50 км із максимумом конц. на висоті 20...25 км. Озоновий шар захищає біосферу від згубної дії «жорсткого» ультрафіолету (довжина хвилі 315...100 нм).
ОЗОНОВА «ДІРА» – локальна ділянка озоносфери, де конц. озону (густина озонового шару) істотно (на 40...50%) менша за звичайну. Однією з осн. причин зменшення густини озонового шару є руйнування молекул озону внаслідок хім. реакцій з атомами хлору й брому, що вивільняються під час фотохім. розпаду молекул фреонів, які широко використовуються в багатьох галузях промисловості й у побуті (хладагента в холодильниках, аерозолі тощо), а також з оксидами азоту (продуктами спалювання ракетного палива). Поява О. «д.» становить реальну екол. небезпеку для відповідного регіону у зв'язку з послабленням захисту всього живого від згубної дії «жорсткого» випромінювання ультрафіолетового. В разі підвищення УФ-фону пригнічується ріст рослин, знижується врожайність багатьох культур, розвиваються серйозні захворювання в тварин і людей, збільшується кількість шкідливих мутацій тощо.