Порядок денний ХХІ століття, посуха, посухостійкість рослин, предмет досліджень екології, поясність, потік речовин та енергії

П

ПОРЯДОК ДЕННИЙ XXI СТОЛІТТЯ – програмний документ, ухвалений Конференцією ООН із питань довкілля й розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), в якій брали участь глави та повноважні представники 179 держав світу. Це програма всесвітнього співробітництва, спрямованого на гармонійне досягнення двох цілей –- високої якості довкілля та здорової економіки для всіх народів планети. В документі сформульовано основоположні принципи стійкого розвитку із соц., екон. та екол. поглядів. Наголошується, що рушійними силами глобальних негативних змін у стані довкілля є ріст народонаселення, споживання й розвиток технологій. Передбачаються варіанти запобігання погіршенню стану грунтів, повітря, води, збереження лісів та біорізноманітності. Запропоновано програму досягнення стійкої рівноваги між споживанням, населенням та здатністю Землі підтримувати життя; зазначено деякі методи й технології, які необхідно розробити й упровадити для задоволення потреб людства за експлуатації природних ресурсів раціональної. Документ закликає уряди всіх країн прийняти нац. стратегії стійкого розвитку; наголошується, що тільки партнерство в глобальному масштабі може забезпечити всім народам безпечніше й благополучніше майбутнє.
ПОСУХА – тривала (багатоденна, багатомісячна або навіть багаторічна) суха, часто з підвищеною температурою повітря, без опадів атмосферних (або з дуже незначною їх кількістю) погода, що спричиняє виснаження запасу води в ґрунті та істотне зниження відносної вологості повітря. Різко негативно впливає на грунти, водойми, рослини,тварин.
ПОСУХОСТІЙКІСТЬ РОСЛИН – здатність рослин переносити значне зневоднення й перегрівання без істотних необоротних порушень життєвих функцій, а с.-г. рослин – без різкого зниження врожайності. П. визначається гол. чин. спадковими властивостями, що виникли в процесі еволюції, та адаптивними реакціями, виробленими протягом онтогенезу під впливом умов існування. Найбільш посухостійкими є ксерофіти, а також деякі мезофіти; з культурних рослин – просо, сорго, кукурудза.
ПОТІК ЕНЕРГІЇ в біосфері – надходження енергії сонячної та космічних променів на поверхню Землі, засвоєння її в ході фотосинтезу рослинами, передавання від одного трофічного рівня до ін., перерозподіл і, нарешті, розсіяння у світовому просторі. П. е. в екосистемі однонапрямлений і необоротний. Під час кожного перенесення енергії на наступний трофічний рівень близько 90% її розсіюється у вигляді тепла.
ПОТІК РЕЧОВИНИ – переміщення речовини у формі хім. елементів та їхніх сполук в екосистемі від продуцентів до редуцентів (через консументів або без них). П. р., як правило, циклічний, оборотний. Див. також Кругообіг речовин.
ПОЯСИ ПРИРОДНІ – те саме, що й Пояси фізико-географічні.
ПОЯСИ ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ, пояси природні – найбільші зональні (широтні, висотні) підрозділи геогр. оболонки. Кожний П. ф.-г. характеризується особливим режимом тепла й вологи, циркуляції повітряних мас, своєрідністю біогеохім. і геоморфол. процесів та ін. Зміна поясів, зон широтних і вертикальних відбувається від екватора до полюсів і від підніжжя гір до вершин. Виділяють 13 П. ф.-г.: екваторіальний, по два (відповідно в кожній півкулі) субекваторіальних, тропічних, субтропічних, помірних, а також субарктичний і субантарктичний, арктичний і антарктичний. У межах П. ф.-г. виокремлюють різні зони географічні.
ПОЯСНІСТЬ ВИСОТНА – осн. закономірність вертикального розміщення рослинності, ґрунтів, біоти, біоценозів у горах у вигляді окремих поясів, що змінюють один одного.
ПОЯСНІСТЬ ГЛИБИННА – осн. закономірність вертикального розподілу організмів у гідросфері (океанах, морях, внутр. водоймах), зумовлена градієнтами температури, тиску, солоності, радіації сонячної та ін.
ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕНЬ ЕКОЛОГІЇ – взаємозв'язки (їхні структура, особливості й розвиток) організмів, їх груп різних рангів, живих і неживих компонентів екосистем, а також характер впливу факторів антропогенних і прир. на функціонування екосистем і біосфери в цілому.