Мусієнко М.М., Серебряков В.В., Брайон О.В.

Раціональне природокористування, природоохоронні заходи, пристосовуваність, прогнозування, природоохоронне виховання

П

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ – сукупність усіх форм експлуатації ресурсів природних для задоволення екол., екон., культурно-оздоровчих потреб теперішнього і майбутніх поколінь з урахуванням близьких і віддалених наслідків змін довкілля під впливом госп. діяльності й росту населення. Головним принципом П. в наш час має стати екол.-екон.: одержання макс. матеріальних благ із мін. витратами й мін. порушеннями середовища природного. Див. також Експлуатація природних ресурсів раціональна.
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ НЕРАЦІОНАЛЬНЕ – господарювання, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення, самоочищення й саморегуляції, порушується екологічна рівновага, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються рекреаційні, оздоровчі та курортні умови, естетичні характристики ландшафтів, умови проживання загалом. Це екстенсивне, хижацьке господарювання, перепромисел, перевипас, перезабруднення повітря, води й грунтів викидами промисловими, транспортними, енергет. та отрутохімікатами. П. н. може бути як навмисним, так і випадковим, або супутнім (Наприклад, спустошення, зруйнування чи пожежі, пов'язані з воєнними діями). П. н. може бути зумовлене стихійними лихами, планово-екон. й проектними прорахунками, недбалими обліком та оцінкою ресурсів природних, недосконалістю законодавства природоохоронного, вузьковідомчими підходами в розвитку економіки, недосконалістю технологій виробництв, браконьєрством, самовільною забудовою та ін.
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ РАЦІОНАЛЬНЕ – високоефективне, екологічно обгрунтоване господарювання, що не призводить до різких змін прир.-ресурсного потенціалу, а підтримує й підвищує продуктивність і привабливість прир. комплексів або окремих об'єктів, спрямоване на забезпечення умов існування людства й стабільного одержання матеріальних благ.
ПРИРОДООХОРОННА ОСВІТА – система навчання, спрямована на засвоєння осн. положень теорії та практики охорони природи, на формування в людини екол. світогляду, природоохоронної свідомості. П. о. починається в середній школі, де її елементи включено практично в усі дисципліни й продовжується у вищих навчальних закладах. У багатьох із них є кафедри охорони природи.
ПРИРОДООХОРОННЕ ВИХОВАННЯ – процес систематичного й цілеспрямованого формування в людини екол. світогляду, що базується на свідомому, дбайливому ставленні до середовища природного, знанні теоретичних основ і практичних способів охорони природи.
ПРИРОДООХОРОННЕ ЗАКОНОДАВСТВО – див. Законодавство природоохоронне.
ПРИРОДООХОРОННІ ЗАХОДИ – науково обгрунтована планова діяльність держ. органів, держ., громадських підприємств, організацій, установ, що здійснюється в галузі охорони природи, рац. використання ресурсів природних, захисту довкілля з метою запобігання шкідливим наслідкам рекреаційної та госп. діяльності людини й усунення їх і відтворення ресурсів природних.
ПРИСТОСОВУВАНІСТЬ – здатність організмів до адекватних змін відповідно до змін умов проживання (для окремих особин – через морфофізіол. та поведінкові зміни в межах норми реакції, а для груп особин – шляхом виникнення в процесі еволюції нових пристосувань – адаптацій).
ПРОГНОЗУВАННЯ (від гр. prognosis – передбачення) – наук, передбачення або дослідження перспектив розвитку, зокрема прир. явищ, Наприклад, П. змін умов довкілля та екосистем унаслідок виробничої діяльності людини.
ПРОГРАМА ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ ІЗ ДОВКІЛЛЯ (ЮНЕП) – спеціалізована установа ООН, створена за рекомендацією Стокгольмської конференції ООН із довкілля (1972). Програма координує зусилля держав щодо боротьби із забрудненням і деградацією довкілля, спустелюванням, втратою родючості грунту, погіршенням якості води тощо. З ініціативи ЮНЕП створюється всесвітня система екологічного моніторингу. Здійснюється просвітня діяльність у галузі охорони природи.