Quo vadis? Особливості сьогодення і картинки минулого (частина 2)

І хоч як важко накопичувати матеріальні свідчення існування на планеті наших дуже віддалених попередників, але кількість таких артефактів зусиллями сотень і тисяч археологів з різних країн світу збільшується щороку. Одні знаходять фрагменти кістяків, інші – залишки різноманітних знарядь і вогнищ, треті ж помічають, що хребти з мушель є результатом життєдіяльності сотень поколінь людей. Вони добували молюски з великих озер, з'їдали придатну частину, а тверду викидали назад через плече. Так і утворилися за тисячі років вражаючі пагорби, висота яких набагато перевищувала людський зріст, а довжина сягала сотень метрів.
Добрий апетит у людських попередників був і мільйони років тому, і в пізніші часи, коли вони відділилися від тваринного світу й почали формувати подібні до сучасних соціальні відносини.
Частина науковців переконана – саме первісні люди з'їли не лише мамонтів, а й багато інших видів тварин, про які ми не маємо жодного уявлення.
Можливо, з'їли й частину видів розумних істот, оскільки в доаграрний період люди дуже заповзятливо полювали на подібних до себе, намагаючись розширити територію племені, збільшити ресурси живлення й відігнати конкурентів якомога далі. В нетрях Амазонії чи Нової Гвінеї дотепер збереглися невеликі племена, чоловіча частина яких для підвищення свого соціального статусу й отримання права мати дружину і нащадків повинна вполювати представника сусіднього племені і підтвердити свою перемогу перед рідними якоюсь частиною тіла вбитого.
Полювання на подібних до себе було колись таким запеклим, що первісним людям довелося розбігатися урізнобіч і вони доволі швидко заполонили мало не весь придатний для життя суходіл (звісно, це лише одна з головних причин міграції").
Найновіша реконструкція вченими цієї частини історії еволюції людства свідчить, що всі понад шість мільярдів мешканців сучасної Землі є прямими нащадками одного невеликого племені чисельністю не більше 2000 осіб, що мешкало трохи на південь від екватора на тій території Африки, де активізувалися і тривають у наш час геофізичні процеси поділу континенту на частини й формування ще одного острова, значно більшого від Мадагаскару. Цілком можливо, що активний вулканізм, вилив на поверхню дуже збагачених радіоактивними елементами порід, швидкі зміни середовища проживання й стали тими чинниками, що гранично прискорили видоутворення й за короткий час відділили людей від мавпоподібних істот, які були примітивнішими і менш здатними до полювання і створення знарядь.
Отож приблизно 70-140 тисяч років тому згадана невелика група почала розмножуватися, розповсюджуватися від базової території і розділятися на нові гілки під впливом притаманних їм факторів середовища. Для тих, то заглибився в ліси, відбір відбувався у напрямі зменшення розмірів тіла (як у африканських пігмеїв), а, скажімо, для представників інших гілок вплив умов відкритих просторів міг зумовити появу значно більшого зросту.
Вважають, що поширюватися на всю планету почала не вихідна первісна група, а перша відділена гілка. Внаслідок постійного збільшення своєї чисельності вона поступово окупувала більшу частину території Африки, прилеглі частини євразійського континенту, а в останню чергу – Америку (через Аляску).
У період мисливства чисельність первісних людей істотно змінювалася, але підвищення якості знарядь праці стабілізувало базу ресурсів живлення і ліквідувало небезпеку повного зникнення людей. Винахід і застосування відтворювального землеробства стало основною причиною першого великого "демографічного вибуху", внаслідок якого значно збільшився розмір людських поселень і який врешті спричинився до появи справжніх міст і низки поділів занять та відповідного зростання професіоналізму.