Взаємодія особин різних видів

4.3.2. Взаємодія особин різних видів

Взаємодія і взаємовідносини особин різних видів цікавіші і різноманітніші, аніж всередині одного й того самого виду.
Вони можуть бути нейтральними, позитивними чи негативними, відрізняючись ще й інтенсивністю. Класифікацію основних форм взаємодії особин різних видів подано в табл. 4.

Таблиця 4. Типи зв'язків між особинами різних видів

Наведений науковий поділ зв'язків не завжди збігається з поширеною у повсякденному житті термінологією.
Для прикладу розглянемо термін "симбіоз", точний переклад якого означає "життя з...", "життя разом" у розумінні "співжиття". Формально у симбіозі перебувають всі види малих і великих істот, які живуть на певній території. Фактично ж це слово використовується для тих випадків "співжиття", коли дві чи більше особини різних видів мають істотний зиск з нього. У граничному випадку симбіоз такий сильний, що істоти не можуть існувати окремо, утворюючи нерозривне ціле.
Наведемо для прикладу лишайники, які першими колонізують голе й непридатне для зелених рослин каміння. Це нерозривний зв'язок водоростей і грибів, представники яких нарізно не змогли б вижити на такій негостинній поверхні.
Науковці віддають перевагу не узагальненому і не досить чітко визначеному слову "симбіоз", а групі термінів, які визначають різні стадії посилення взаємовигідного зв'язку між особинами різних видів, а саме: коменсалізм, протокооперація, мутуалізм, ектобіоз, ендобіоз, метабіоз (пояснення значення термінів, не наведених у табл. 4, радимо самостійно відшукати у тлумачних словниках).
Поряд зі співпрацею і взаємодопомогою, які інколи доходять мало не до ідилії, у біосфері існує чимало контактів протилежного характеру і значення. З ними пов'язано безліч міфів і помилкових уявлень, частина яких не має права на подальше існування. Наприклад, У нас з дитинства виховують переконання, що буцімто кількість зайців, карасів, куріпок та іншої дрібної звірини визначається виключно активністю хижаків (вовків, щупаків, шулік тощо). Саме ці надмірно спрощені "екологічні уявлення" не раз були причиною шкідливих наслідків для довкілля у тих країнах, де вирішували його "поліпшити", досягти підвищення зиску з природних екосистем.
Легендою стала кампанія знищення у Китаї горобців, які нібито з'їдали надто багато зерна і не давали керівникам країни змоги "розв'язати продовольчу проблему". Комахи-шкідники миттєво розплодилися і швидко довели китайцям, що вони не з того боку взялися за розширення зернових ресурсів. Та не тільки в комуністичному Китаї, де використовувалися всі методи, крім наукових, а навіть в освіченій Європі допускалися екологічних помилок такого само рівня. Так, скандинави півстоліття тому вирішили раз і назавжди знищити хижих птахів і створити полярним куріпкам ідеальні умови для розмноження і проживання. Цим вони сподівалися максимально розширити базу для мисливства. "Війна" з яструбами і совами вже підходила до "успішного" завершення, коли почалося масове вимирання куріпок від епідемії, яка ніколи раніше не загрожувала їхній популяції. Лише це змусило "раціоналізаторів" прислухатися до екологів, які вже тоді попереджали, що чисельність видів, які є здобиччю хижаків, визначається не тільки хижаками, а й могутнішими чинниками – врожаєм кормових рослин, погодними умовами, хворобами тощо.
Стосунки у парі хижак-жертва вивчені нині і теоретично, й експериментально значно краще, ніж багато інших варіантів взаємодії різних видів. Виявилося, що у замкнених системах (острів чи оаза) хижак може повністю винищити свої жертви дощенту, а потім загинути від голоду. В умовах відкритих систем, коли є бодай щонайменша можливість кудись утекти чи сховатися, вид-жертва за тривале співжиття цілком успішно пристосовується до хижаків, "розплачуючись" з ними, як правило, "дефектними" (хворими, пораненими, старими тощо) особинами. З погляду стратегічних інтересів виду-жертви це не надто висока ціна за "санітарні і тренувальні послуги" виду-хижака.
Відомо чимало прикладів того, що внаслідок вилучення зі складної реальної екосистеми хижаків порушується рівновага у відносинах видів і погіршується стан популяцій їхніх жертв.
Точні математичні рівняння дають змогу керувати такими бінарними системами, надавати втіху мисливцям і підтримувати в прекрасному стані популяції як жертв, так і хижаків.
Водночас рівняння екології свідчать, що введення в екосистему нового хижака загрожує численними бідами; у разі ефективності й швидкого розмноження цей хижак спричинює такі спустошення, що годі й мріяти про повернення всіх видів до початкового стану. Чорне море є прикладом кількох таких навал "переселенців" з інших морів. Наслідком є та прикра обставина, що його тваринний світ тепер зовсім не такий, як у ті порівняно недалекі часи, коли браві рибалки "приводили в Одесу шаланди, заповнені кефаллю".
Об'єктом поглибленого вивчення стали також природні вороги, конкуренти чи паразити тих шкідників, які становлять основну небезпеку для найпоширеніших культурних рослин. Завдяки системі знань про них вдалося створити абсолютно нешкідливі для людини біологічні методи захисту врожаю. Вони набули значного поширення у розвинених країнах.
Перспективним для майбутнього застосування видається і велика група складних хімічних сполук, які виділяють особини одних біовидів для знищення чи істотного пригнічення представників інших видів (усім відомий приклад такої речовини – пеніцилін).
Мета цих наукових пошуків полягає, очевидно, у мінімізації втрат врожаю внаслідок зменшення популяції шкідників до безпечної для культурних рослин межі.