Про регулювання збільшення чисельності населення (частина 2)

Прикладом успішнішої спроби знизити народжуваність є Китайська Народна Республіка (континентальний Китай). Під час громадянської війни частим був голод. Експерти вважають, що спроба Мао Цзедуна стрибком здійснити прорив у соціалізм упродовж 1958-1962 pp. призвела до загибелі 20 млн осіб від голоду і репресій. Та це не вплинуло істотно на кількість населення, що й далі стрімко збільшувалося. Останні тридцять років усі сили вкрай централізованої соціалістичної "піднебесної" були кинуті на боротьбу з бажанням власних громадян мати потрібну їм кількість дітей.
Найефективнішими виявилися законодавчі акти, які забороняють шлюб навіть після досягнення 20 років ("дозволена" межа повсякчас підвищується і може досягти 30 років). Суворо караються економічно всі, хто має понаднормову кількість дітей. Китай щоразу був першим у черзі з випробування всіх нових протизаплідних засобів, пропонуючи власне населення для медичних експериментів.
Хоч і сьогодні чисельність населення Китаю продовжує збільшуватися, та кількість дітей на одну сім'ю у країні менша 2. Уряд запевняв світову громадськість, що на межі 2000 р. населення Китаю сягне максимального значення 1,2-1,3 млрд (частина експертів вважає, що китайців приблизно 1,4 млрд), а потім почне повільно зменшуватися до запланованого на 2100 р. значення 500-600 млн. Якщо цього буде досягнуто, то Китай ще раз подарує світу свій винахід, цього разу – у царині методів зниження народжуваності й переборенні сил біології суспільними силами і впливами.
Чому Китай зумів досягти певного успіху там, де Індія зазнала повної невдачі? Мабуть, є чимало причин цього, а їх дослідження важливе й для інших країн. Ми ж звернемо увагу читачів на ту обставину, що в Індії уряд переважно "запрошував" населення поводитися певним чином, рекомендував і обгрунтовував скорочення складу сімей. Це відбувалося на тлі "зеленої революції" з її прогресом у врожаях. В Індії не було драконівського законодавства китайського зразка, а знищення новонароджених дівчаток не набуло "китайської" інтенсивності.
Схоже, що у малорозвинених країнах проблему надмірної народжуваності розв'яже або життя, або залізна диктатура.
А чи варто взагалі скорочувати народжуваність, враховуючи всю сукупність економічних чинників? Може, це питання вирішиться саме собою і без втручання держави, якщо біосфера має засоби для регулювання чисельності популяції одного з видів живих істот?
Пошуки відповіді на перше питання є предметом запеклих дискусій насамперед серед економістів. Більшість з них заперечують необхідність контролювати народжуваність. Логіка їх доводів зводиться до того, що подвоєння робочих рук приводить до розширення виробництва у 3-4 рази і до ще більшого зростання сукупності ресурсів.
Екологи не в захваті від такого варіанта не тому, що неможливо забезпечити значно вищий темп збільшення валового національного продукту, ніж приріст населення. Справжня проблема полягає в тому, що використання сучасних технологій неминуче збільшить у багато разів забруднення довкілля, а у віддаленій перспективі зупинить виробництва і зашкодить здоров'ю людей.
Якщо узагальнити ситуацію у світі, то можна стверджувати, що переважна більшість країн вибрала саме антиекологічний шлях вирішення проблем забезпечення свого населення, мало піклуючись про застосування пропозицій екологів. Наслідки цього шляху для біосфери і для здоров'я людей викладемо у наступних розділах.
Пошуки відповіді на запитання про можливість саморегуляції народжуваності у біологічного виду homo sapiens розглянемо в останньому розділі підручника.