Проблема техногенного перегрівання атмосфери

6.4.4. Проблема техногенного перегрівання атмосфери

Загроза втрати стратосферного озону – не єдина екологічна тема засобів масової інформації. Не менш популярною є проблема техногенного підвищення середньої температури нижніх шарів атмосфери, яку подають як "парниковий ефект, спричинений викидами вуглекислого газу". Та в цьому твердженні присутні дві неточності.

1. У звичайному парнику (земля, накрита плівкою) нагрівання спричинене припиненням плівкою конвекції – руху нагрітого від темного грунту повітря вгору. "Парникові гази", відносний вплив яких на підвищення температури поверхні Землі наведений у табл. 20, не гальмують конвекцію у повітрі, але "примудряються" виконати роль плівки, впливаючи на явище випромінювання Землею теплових хвиль у космос.

Таблиця 20. Вплив газів на підвищення температури поверхні Землі

Поглинаючи довгохвильове (теплове) випромінювання суші й океанів, вони сповільнюють їх охолодження, примушують нагрітися до вищої температура. Тільки внаслідок цього додаткового нагрівання потік тепла крізь атмосферу у космос зрівнюється з припливом енергії у формі сонячного проміння з порівняно короткими хвилями.
Без цих газів теплова рівновага тіла Землі з довкіллям встановилася б аж на позначці -33°С проти сучасної середньої її температури. Щоб уявити, що це означає, відніміть подумки від наявної температури ці тридцять три градуси і ще кілька (бо вкрита кригою Земля охолодиться додатково через зменшення її поглинальної здатності). Для території України вийде влітку десь від -10 до -20°С, а взимку...
Отже, зазначені гази називають "парниковими", маючи на увазі їх участь у встановленні середньої приземної температури на підвищеній позначці.

2. Основна неточність згаданої фрази полягає в тому, що це додаткове нагрівання викликане не лише вуглекислим газом, а цілою групою, в якій він займає не перше (хоч і "призове") місце.
То чи існує загроза глобального перегрівання Землі, танення всіх льодовиків та інших нещасть з тієї причини, що людність порушила рівновагу вуглецевого циклу, спалюючи мільярди тонн викопного палива?
На нашу думку, такої проблеми немає як на найближчі роки, так, мабуть, і на найближчі десятиріччя. А от у віддаленішому майбутньому з нею доведеться рахуватися. Цим проблема "парникового" ефекту" принципово відрізняється від значно ближчої і абсолютно безсумнівної загрози пошкодження озонового шару.

Можна назвати кілька причин цього відносного оптимізму:
• хоч, як зображено на рис. 25, вміст вуглекислого газу безперервно підвищується і за століття його приріст перевищив 20%, не можна стверджувати, що тимчасові потепління 30-х і останніх десяти років викликані виключно саме цим газом. Його вміст нині суттєво нижчий, ніж під час тих великих потеплінь, що вивчені за допомогою зразків льоду із свердловин у Гренландії і Антарктиді;
• обчислення нових значень середньої температури приземної атмосфери у разі додаткового збільшення вмісту вуглекислого газу на 40-60-80% не можуть вважатися достовірними, бо для різних моделей погодного взаємозв'язку вони відрізняються у 2-4 рази;
• неточним є не тільки температурний прогноз, а й передбачення зміщення природних зон на поверхні Землі, бо обчислення змін в опадах ще менш обгрунтовані. Досліди ж свідчать, що певне підвищення вмісту СО2 посилить фотоефект і підвищить продуктивність рослин.

Що ж стосується значного підвищення вмісту вуглекислого газу, метану та інших сполук, що мають "парниковий" вплив на повітря, то воно безсумнівно шкідливе, якщо відбудеться не за тисячі років, а за 20-30. Немає сумнівів, що в разі подвоєння чи потроєння вмісту всіх цих газів (окрім водяної пари) матимемо такі наслідки:
• підвищення середньої температури повітря і зміщення сприятливих для зернових зон у полярному напрямі. Навіть в разі збереження рівня опадів це зменшить врожаї, бо на цих широтах лежать не чорноземи, а бідні на гумус підзоли, лісові і тундрові грунти;
• розшириться пояс пустель з усіма негативними наслідками цього явища;
• тропічна зона стане ще несприятливішою для проживання людей;
• розпочнеться поступове підвищення рівня Світового океану внаслідок танення льодовиків Гренландії і Антарктиди. У віддаленій перспективі це означає повне затоплення всіх дуже населених приморських рівнин і необхідність переселення сотень мільйонів людей.

Отже, проблема "парникового" ефекту колись стане на порядку денному. У прискоренні цього дуже зацікавлені захисники (і представники) тих видів енергетики, що не викидають у повітря надто велику кількість "парникових" газів. Особливо активно "тиснуть" на "парниковий важіль" прихильники ядерної енергетики, настійно наголошуючи, що вона не додає в атмосферу вуглекислого газу чи метану.
Не заперечуючи власне цього факту, зазначимо, що будь-яка (навіть сонячна!) енергетика забруднює довкілля. Кожна країна, вибираючи спосіб енергетичного забезпечення, повинна врахувати всі викиди та їх вплив на довкілля, а не тільки "парникові" гази.