Про глобальне забруднення атмосфери (частина 1)

6.4.5. Про глобальне забруднення атмосфери

Хоч дані про загальні масштаби антропогенного забруднення атмосфери досить суперечливі, та все ж можна з великою достовірністю стверджувати:
• оскільки добове виділення вуглекислого газу однією середньою земною дорослою людиною близьке до 0,85 кг (див. табл. 5), то, враховуючи і дітей, і стариків, вважатимемо, що забруднення атмосфери диханням досягає 1,5 млрд т СО2 щороку. Якщо врахувати необхідні людству свійські тварини, то, можливо, ця цифра збільшиться удвічі, але так і не сягне однієї тонни на одну живу душу за рік;
• всі види промисловості, транспорт і енергетика виділяють СО2 у кілька разів більше, ніж людство. Експерти вважають, що техногенні і побутові викиди СО2 становлять 2-3 т у середньому на кожного землянина. Ця цифра складається зі 100-200-300 кг, утворених вогнищами у бідних сільськогосподарських країнах, сягаючи 10-20 т у високорозвинених і промислових;
• значно шкідливіші для довкілля, хоч і менші за масою, викиди отруйних чи хімічно шкідливіших газів типу монооксиду вуглецю СО, окисів сірки SО2, SО3 і азоту NО2, кількасот органічних сполук, пилу і мікроаерозолю з участю таких надотруйних металів, як кадмій, мідь, ртуть, цинк, свинець, талій та чимало інших. Не всі країни повідомляють про обсяги подібних викидів, частина цього просто не знає.

Певне уявлення про масштаби промислово-транспортних викидів в останні роки існування Радянського Союзу дає рис. 27. Того року загалом було викинуто трохи більше 60 млн т пилу, окислів і вуглеводнів, а також не менше 2 млн т значно отруйніших специфічних забруднювачів типу сірководню, свинцю, хлору тощо.
Для того щоб отримати загальний вплив людства на атмосферу, необхідно помножити дані біля стовпчиків рис. 27 на множники від 3 до 6.

Рис. 27. Обсяги промислових викидів в СРСР у 1989 р.

Приблизно така сама картина (відрізняються лише деталі класичного набору забруднень) спостерігається в інших промислово розвинених країнах. Тому можна стверджувати, що в них на одного жителя припадає викид в атмосферу у середньому 100-500 кг шкідливих і надшкідливих сполук та елементів. Ситуація у країнах, що розвиваються, тимчасово краща просто тому, що в них не розвинені ні енергетика, ні транспорт.
Втім, ця перевага досить швидко зникає, бо міжнародні фірми, які фактично є представниками розвинених країн, "тікають" від пресу екологічних законів і норм у своїх країнах, споруджуючи заводи з небезпечними для довкілля характеристиками на території бідніших партнерів. Класичним прикладом є "контракт століття" з фірмою "найближчого друга" В. Леніна американського бізнесмена А. Хаммера, за яким на території СРСР організовано виробництво шкідливих сполук (аміаку), з вивезенням кінцевої продукції до США. Такі заводи на території США давно заборонені зусиллями захисників довкілля.
Лишається тільки радіти тому, що досі в Одеському припортовому заводі (з мережі споруд Хаммера) не сталося нещастя такого ж масштабу, як у центральній Індії у місті Бхопал. Третього грудня 1984 р. уночі сталася аварія на заводі відомої міжнародної фірми "Юніон Карбайд", що виробляв пестициди на основі дуже отруйної сполуки (метилізоціанату). Порушення технології призвело до викиду отруйної хмари газу, яка поступово стала вкривати дедалі більшу територію міста. Сонні люди корчилися від болю, не розуміючи, що трапилося і як рятуватися. Обпікалася поверхня дихальних шляхів, навіть пошкоджувалася шкіра...
Офіційні дані про наслідки трагедії під кінець 1988 р. такі: від отруєння і легеневих хвороб померло 3150 осіб, повних інвалідів – 20 000, потерпілих з довготривалими наслідками – понад 200 тисяч. Оскільки на відшкодування судом було визначено суму 500 млн доларів США, то плата за смерть ледь перевищила 1000 доларів, за невиліковну хворобу – трохи більше 100.