Сміття й тверді відходи в Україні (частина 2)

Цілком реальними були плани розширити їх у 3 рази (до 60% всього щорічного обсягу), але в роки економічної кризи порівняно добре організована у радянські роки система була порушена – енергійні і зацікавлені керівники галузі були відсторонені від справ, через брак пального виникли перешкоди у транспортуванні вторинних продуктів та ін.
Тому нині ми можемо лише заздрити тим країнам Європи (Швейцарія, Австрія та ін.), де межу 80% вже давно перейдено.
Якщо з нетоксичними відходами справи можна вважати якщо не добрими, то принаймні не зовсім поганими, то з найшкідливішими все значно гірше. Хоч щорічна їх маса становить всього 15-16 млн т, та вони часто розосереджені, а для їх утилізації чи знешкодження щоразу треба створювати щось спеціалізоване, особливе.
Наприклад, на нашій території є близько 13 тис. т застарілих і заборонених для використання пестицидів. Для знищення і повного їх знешкодження не годиться традиційне спалювання, бо воно дає токсичні гази. Тут необхідно поєднати зусилля військовиків і селян, бо перші мають досвід нейтралізації компонентів хімічної зброї.
Піддається успішному розв'язанню проблема (якщо вступити у спілку з голландцями) використання стічних вод великих (в СРСР все мало бути найбільшим у світі) тваринницьких комплексів. Ці води є концентрованим джерелом і газового палива (метану), і гами мінеральних добрив. Перші кроки у потрібному напрямі зроблено, змонтовано кілька пристроїв для отримання біогазу, але розмах цих робіт невеликий.
Специфічною для України є проблема твердих і рідких радіоактивних відходів. У майбутньому, як вважають фахівці, доведеться розкривати і переробляти могильники, що утворилися в перші роки ліквідації наслідків катастрофи 1986 р. на ЧАЕС (переважно в межах 30-кілометрової зони). Діючі АЕС щороку створюють малі за масою, але складні з погляду знешкодження й повторного використання відходи типу використаного ядерного палива, концентрованих рідин з радіонуклідами тощо. Поки що вони часто зберігаються у наявних сховищах на АЕС, та невблаганно наближається час їх переповнення.
Тут у черговий раз ми постаємо перед проблемою руху відходів виробництва через кордони України. І раніше, і зараз вони як експортувалися (відходи вуглевидобутку, кар'єрні тощо), так і ввозилися (макулатура, піритні недогарки тощо). Останніми роками почастішали спроби "робити бізнес" на ввезенні до нас тих отруйних відходів, що їх не бажають ані зберігати, ані знешкоджувати багатші країни, які є ближчими чи дальшими сусідами. Це можна розцінювати як великий кримінал, бандитизм, тому й кордони мають бути непроникними, і "премії" за таке "співробітництво" повинні вже в зародку відбивати намір "спробувати".
А поки що радимо виявляти пильність і цікавитися, що ж саме звалено купами за парканом, що відділяє ваші оселі від дуже популярних останнім часом контор із завезення отрут з Німеччини чи Польщі під торговою маркою "сировина".
Фахівці з екологічних і санітарних служб України вважають незадовільною і дуже далекою від західноєвропейських стандартів ситуацію з побутовими відходами. До трієчки не дотягують навіть системи знешкодження побутових стічних вод, хоч обласні центри мають відповідні системи. Та працюють вони, як правило, погано, бо перевантажені або вкрай зношені.
Фахівці наводять довгий список негараздів і попереджають, що слід чекати не лише наростання забруднення річок патогенними мікроорганізмами і шкідливими сполуками, а й спалаху епідемій та подальшого погіршення здоров'я населення. Не дивно, що не кожного літнього дня і не на всьому узбережжі можна безпечно зайти у воду наших морів. Часто краще спостерігати за хвильками у бінокль. Ще гірша ситуація з твердим сміттям. Були спроби керуватися європейським прикладом і переробляти його на сміттєспалювальних заводах. Багаторічна практика їх використання засвідчила, що без попереднього сортування сміття така переробка просто неможлива.
Це ще раз і підтвердили українські заводи. Рівненський протримався до закриття менше року, на київський дивляться дуже косо санітарні служби, бо надто вже отруйні гази струменять з його димарів. У цьому легко переконатися на досліді, якщо спалити у вогні невелику кількість будь-якої пластикової плівки. Радимо не захоплюватися і не принюхуватися, бо ненароком і отруїтися можна, і досить серйозно.
Отже, сучасних і безпечних заводів немає і не скоро вони будуть. Втім, це залежить від наших читачів, адже варто нам усім дружно розпочати "по-швейцарськи" сортувати своє сміття, як закуплений на Заході завод дуже швидко (за 2-3 роки) почне давати чистий зиск! Автори готові до такого сортування, але не беруться переконати в його необхідності все своє покоління.
А поки що все побутове сміття без сортування опиняється в далеких від світових стандартів (зразок показано на рис. 35) сміттєзбірниках. На наш превеликий жаль, є чимало так добре "вихованих" осіб, що частина цього сміття опиняється у формі смердючих куп на узліссях, галявинах, задвірках, схилах заліснених ярів. Та полишимо емоції для газетних статей і назвемо точні факти. Серед усіх звалищ обласних центрів лише з Хмельницького відводиться і використовується біогаз. Практично ніде не виконуються технологічні вимоги безпечного захоронения (створення глинистих прошарків, захист питних водотоків, відокремлення сухого сміття від мулів і токсичних речовин тощо). Часто все заразом звалюють у траншеї, з яких дощі вимивають отруту в підземні питні горизонти або в ріки. Варварство!

Таблиця