Про застосовність до людства законів природи (частина 3)

Значно жорсткішим є метод зміни стандартів взаємовідносин між особинами певного виду за сигналом "щось нас забагато і хтось тут зайвий, бо відбирає мої ресурси". Відомо безліч прикладів того, як різко зменшується приязність чи нейтральність у реакції на живу істоту свого ж виду, коли густота популяції перевищить критичну межу. Скасовуються табу, все стає дозволеним, істотно збільшується кількість малих і великих конфліктів, детонатором яких стає будь-яка незначна причина.
Досить часто особини скупчуються в групи з аномальною поведінкою, спілкування в яких не має на меті відтворення, спільного захисту тощо.
В цих умовах щастя виду полягає у виключенні знищення однією особиною іншої, в обмеженні регулюючого впливу "лише" відмовою більшої частини особин від розмноження. Досить появи одного-двох поколінь малої чисельності і популяція повертається до рівноваги з довкіллям. Про жорсткіші варіанти згадувалося раніше.
Чи належить людина до природою захищених від нещасть колапсів видів, чисельність яких автоматично утримується в точній пропорційності до біологічної місткості середовища (до справжньої кількості ресурсів)?
Прикро, але ми не можемо дати на це питання ствердної відповіді.
Людина має незначні ознаки невеликої схильності до окремих проявів врахування згаданих вище сигнальних факторів у разі перенаселеності й порушення рівноваги з довкіллям. Якщо вважати це позитивним аспектом прояву успадкованих програм, то його вага набагато менша порівняно з негативними проявами "подвійної сутності" людини.
Вся історію людства є свідченням того, як гостро реагує homo на зазіхання "близького, але не свого" на те, що він вважає своєю власністю чи продуктом своєї праці (прояв фактора територіальності, яку слід розуміти в широкому контексті як суму всіх ресурсів). Племена воювали за кордони і ресурси дичини, землероби – за межі своїх полів і воду, цивілізовані "гуманісти" наших часів траплялося й убивали дітей, які за велінням "нишпорської пошукової програми" зазіхали на "чужі" черешні, груші чи редьку, що росли в садах чи на городах "гуманістів".
Жорсткість та емоційність людини в умовах зазіхань на "своє", коли конкурент не приходить здалеку і "виявляється негарним", хоч раніше проживав поруч і був бажаним чи нейтральним сусідом, взагалі не знає меж. Поведінка під час війни з "віддаленими" сусідами практично ніколи не давала прикладів такої "нелюдськості", як громадянські війни, сутички між тими, хто до "переоцінювання" належав до "своїх". Близькими щодо запеклості й кривавості є конфлікти між двома народами чи племенами, яких доля примусила ділити одну й ту саму територію. Полум'я тліє, підтримуючись тими "гуманітаріями", які у своїх творах перелічують усі кривди, які заподіяли родичам сусіди, не згадуючи акцій протилежного спрямування.
Цей нестійкий стан може вибухнути різнею чи війною, ймовірність яких дуже підвищується в умовах перенаселеності і виникнення серйозних труднощів з доступом до необхідних ресурсів. Остання така страхітлива різанина з цієї причини відбулася в Руанді та Бурунді, де на родючих зелених горбах скупчилися два народи в кількості, яка, мабуть, вже втричі перевищила екологічну межу.
Не такою похмурою видається характер реакції людей на ефект скупчення. Йдеться насамперед про процес неконтрольованого збільшення не просто міст, а міст-монстрів з населенням 10, 15, 20 і навіть більше мільйонів жителів. Завжди і всюди це зменшує народжуваність, що відповідає звичній для біосфери дії ефектів від надмірного скупчення особин одного виду на малій території.
Якщо обмеження "демографічного вибуху" в межах великих міст можна вважати позитивним ефектом, то різке підвищення в них рівня антисоціальної поведінки, наркоманії, злочинності, тероризму, аномалій статевої поведінки тощо аж ніяк не можна зараховувати до "успіхів" міст у вирішенні демографічних й екологічних проблем людства. У багатьох країнах відбуваються ще не до кінця усвідомлювані зміни у поведінці людей. Як приклад можна назвати утворення одностатевих "сімей", швидкий розвиток і розширення екстремістських організацій зі збоченськими цілями, поглиблення небезпеки від тоталітарних релігій чи сект на кшталт "сатаністів" чи "Білого братства", сумновідомого в Україні перших років незалежності.

Формулюючи висновок про наше дослідження, зауважимо, що люди, хоч і проголосили себе "подвійно розумними", успадкували лише окремі елементи природного регулювання своєї чисельності. Кількість, ефективність і толерантність цих механізмів недостатня для плавного регулювання чисельності людства, для уникнення глобальної катастрофи.
Лишається сподіватися на розум, вплив соціальних і гуманістичних здобутків, навчання і виховання, організацію, об'єднання і самообмеження.