Ліміти доз опромінення. Міжнародна шкала ядерних подій

Визначено три групи органів тіла людини, опромінення яких викликає різні наслідки (Константінов, Журбенко, 2003):

1) все тіло, червоний кістковий мозок, гонади;

2) м'язи, щитовидна залоза, жирова тканина, внутрішні органи;

3) кісткова тканина, шкіряний покрив, кисті, передпліччя, щиколотки і стопи.

Додатково окрім вимог із визначення ефективної дози опромінення всього організму людини встановлені ліміти річної еквівалентної дози на окремі її органи і тканини, наприклад для кришталика ока, шкіри, а також костей і стіп (табл. 5).

Таблиця 5. Ліміти дози сумарного внутрішнього і зовнішнього опромінення організмів і тканин людини (мЗв/рік) (Норми..., 1998; Радіаційна..., 2003)

Згідно з правилами стосовно захисту персоналу у виробничих умовах від природних джерел радіації, доза опромінення не повинна перевищувати 5 мЗв/рік. Під час проведення профілактичних медичних рентгенологічних досліджень річна доза опромінення населення не може бути вищою за 1 мЗв. Є низка інших вимог, що обмежують рівень природно-техногенного опромінення населення як за нормальних умовах, так і в умовах радіаційної аварії.

Отже, для персоналу ефективна доза за період трудової діяльності (50 років) становить 1 Зв, а ефективна доза впродовж життя для решти населення становить 70 мЗв. Цей рівень на сьогодні відповідає концепції безпечного проживання людини.

У НРБУ-97 прийняті жорсткіші вимоги щодо скидання радіоактивно забруднених стоків у водотоки та викидів радіонуклідів в атмосферне повітря порівняно з міжнародними стандартами. Але це тільки для контрольованих радіаційних ситуацій, коли відомі умови відповідної реакції довкілля.

Описані принципи і підходи треба застосовувати в ситуаціях, коли доводиться приймати рішення про водоохоронну діяльність, або в заходах, які спрямовані на зниження опромінення людей в зонах водокористування з радіактивно забруднених водних об'єктів.

На сьогодні (без урахування Чорнобильської катастрофи) головними джерелами радіоактивного забруднення джерел питного водопостачання є радіонукліди природного походження. Природні радіонукліди (²²²Ra, ²³²Th, ²³⁴U та ін.) виявляються у воді свердловин і колодязів у результаті вимивання їх з геологічних відкладів. У табл. 6 наведено можливий вміст їх у питній воді та гігієнічні регламенти за НРБУ-97.

У поверхневих джерелах питного водопостачання в Україні (річках, озерах, водосховищах) вміст перелічених радіонуклідів має бути дуже низький і становити частки відсотка від наведених гігієнічних регламентів.

Таблиця 6. Вміст природних радіонуклідів у воді та рівні їхньої дії, згідно з Нормами радіаційної безпеки (Лось, Войцехович, Шепелевич, 2001; Норми..., 1998)

* В дужках зафіксовані максимальні значення

Міжнародна шкала ядерних подій. В НРБУ-97 цілий розділ присвячений загальному опису Міжнародної шкали ядерних подій, який дає змогу оперативно та узгоджено оповіщати загал про значущість з погляду безпеки подій на об'єктах з радіаційно-ядерними технологіями. Вона розроблена Міжнародною агенцією з атомної енергії (МАГАТЕ) та Агенцією з ядерної енергетики (АЯЕ), враховуючи досвід Чорнобильської катастрофи та інших ядерних подій.

Всі ядерні події класифікують за семирівневою шкалою (додаток Е, Є). Нижні рівні (1-3) названо радіаційними інцидентами, а верхні (4-7) – радіаційними аваріями. Випадки на ядерних об'єктах, які не мають значущості з точки зору безпеки класифікуються як такі, що відносяться до рівня «0» і називаються радіаційними відхиленнями. Події, які не стосуються питань радіаційної безпеки, визначаються як такі, що виходять за межі шкали. У додатку Є наведено критерії виділення, а також приклади класифікації ядерних подій, що відбулися у минулому на об'єктах з радіаційно-ядерними технологіями.

Аварійні радіаційні ситуації – це непередбачені ядерні події, тому межі припустимого опромінення не можуть бути заплановані до самої аварії, притому для різних за масштабами аварій існують різні регламенти радіаційної безпеки. Тобто поки не буде зафіксовано опромінення екосистем вище припустимої межі, говорити про радіаційну аварію недоречно.

Загалом, підсумовуючи дієвість сучасних норм радіаційної безпеки в Україні, відзначимо, що, незважаючи на багаторазове їх доповнення із використанням багатого світового досвіду, на сьогодні залишається чимало невирішених питань, що потребують якнайшвидшого розв'язання.