Населення Італії. Господарство Італії. Економіка Італії

Населення Італії

Незважаючи на різноманіття історичних доль населення складових частин Італії, воно етнічно однорідне. У прикордонних районах живуть невеликі групи сусідніх народів. Найбільша – австрійсько-німецька група (близько 300 тис. чоловік) у Південному Тіролі (область Трентіно-Альто-Адідже).
Італійська мова, першоосновою якої була стародавня латинь, належить до романської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Віросповідання більшості жителів – католицизм.
Демографічні показники населення Італії зараз є однотипними з показниками інших індустріально розвинених країн. Але зближення їх відбулося недавно. Швидкий ріст населення, безземелля і безробіття наприкінці XIX ст. перетворили Італію на країну постійної еміграції. За 1860-1970 pp. за кордон перемістилося 9 млн. чоловік, найбільше до США, Аргентини і Бразилії. Еміграція має місце і нині.
Серед внутрішніх міграцій найбільшими є переміщення населення з аграрного Півдня до промислової Півночі і з сільської місцевості взагалі – в міста. Середня густота населення висока (190 чоловік на 1 км кв.). Найвищою вона є на Паданській низовині і західному узбережжі, найнижчою – в Альпах. Міське населення становить 70%. Містами-мільйонерами є Рим, Мілан, Неаполь і Турін. Міста, як правило, давні, багато з них існують більше двох тисячоліть. У сільській місцевості переважають села, на Півночі – хутори.

Загальна характеристика господарства Італії

Економіка і соціальна сфера Італії є сучасними і розвиненими. Проте, порівняно з Великобританією, Німеччиною і Францією, індустріалізація в Італії відбувалась пізніше. З одного боку, Італія досягла незаперечних успіхів, особливо останнім часом. З іншого – невирішеними залишаються проблеми регіональних диспропорцій, підвищення продуктивності праці в сільському господарстві і збалансування структури промислового сектора. Дуже висока залежність від імпортних енергоресурсів.
Післявоєнна трансформація господарства найповнішою була в Північній Італії, яка тепер належить до найрозвинутіших частин Західної Європи. Південна Італія, незважаючи на зусилля уряду змінити становище, залишається значно біднішою і менш індустріалізованою. З 50-х років частка зайнятих у сільському господарстві зменшилася втричі, але все ще залишається порівняно високою. Італія продовжує виступати постачальником дешевої робочої сили в Північно-Західну Європу, особливо в Швейцарію, Францію і Німеччину.
У сільському господарстві, лісівництві та рибальстві зайнято 10% Робочої сили і вони створюють 4% ВНП, в промисловості й будівництві відповідно 29 і 28%, у третинному секторі – 61 і 67%.
Значні позиції в господарстві займають держава і корпоративний сектор. Держава використовує методи планування та фінансової підтримки перспективних або слабких галузей і регіонів. Їй належать контрольні пакети акцій частини приватних компаній (банківських, страхових, авіаційних, гірничих, автомобільних). Вона контролює всю енергетику і залізничний транспорт. Серед приватних концернів найвідомішими є фірма «ФІАТ», телекомунікаційна «СТЕТ» і енергетична «ЕНІ».
Італія відіграє значну роль у світовій торгівлі і є великим експортером готових промислових виробів, фруктів та овочів. В її імпорті найбільша частка нафти, імпортуються також інша сировина, текстильна пряжа, метали і продовольство. Негативний торговий баланс компенсується доходами від туризму і грошовими переказами робітників-емігрантів. Головними торговими партнерами Італії є країни ЄС, особливо Німеччина і Франція. Частка Італії в зовнішньому товарообігу України в 1995 р. становила 1,2%.