Населення Китаю. Природні умови Китаю. Природні ресурси Китаю

Китай

Господарська оцінка природних умов і ресурсів Китаю

Величезна територія Китаю дуже різноманітна за своїм природним середовищем. Вона поділяється на дві частини: західну і східну. Захід включає Внутрішню Монголію, Сіньцзян і Тибет та провінцію Цінхай. На Заході переважають екстремальні природні умови. Це 50% території, але менше 4% населення, і роль Заходу в економіці Китаю є мінімальною. Схід складається з Маньчжурії і власне Китаю на південь від Великого Китайського муру. Східний Китай, виходячи зі своїх розмірів, великої протяжності з півночі на південь і неоднаковості рельєфу, має значні внутрішні відмінності. Проте в цілому за рельєфом, кліматом, земельними, водними, грунтовими і мінеральними ресурсами ця територія має найсприятливіші умови для життя та господарської діяльності. Саме тут, а не в Китаї в цілому, живе 1/5 людства.
Оцінюючи природно-ресурсний потенціал Китаю, треба розрізняти його великі абсолютні розміри і відносний рівень. В розрахунку на одного жителя Китай має значно менші ресурси, ніж інші великі регіони Землі і його в даному відношенні можна порівнювати тільки з Індією.

Населення Китаю

Після другої світової війни Китай пережив «демографічний вибух» і за 40 років (1950-1992) його населення подвоїлось. В 1949 р. народжуваність становила 33%о, смертність – 20%о і природний приріст – 13%о. В 1969 р. – відповідно 34%о, 9%о і 25%о. В 1992 р. показники змінилися на краще – відповідно 19%о, 6%о і 13%о. Але треба враховувати, що 13%о природного приросту в умовах Китаю – це щорічне збільшення населення на 15-16 млн. чоловік, а за 10 років – 150-160 млн. «Приборкання» «демографічного вибуху» в Китаї було досягнуте цілеспрямованою політикою скорочення народжуваності. Були заборонені ранні шлюби і сім'я могла мати тільки одну дитину. Порушення цих правил суворо каралося адміністративно та економічно. Примусова демографічна політика мала чимало негативних наслідків. «Країна без братів і сестер», «партизани з пелюшок» (тобто незареєстровані народжені) – ці вислови свідчать про виникнення нових проблем. Особливо негативні наслідки мають статеві диспропорції. Сім'я прагнула мати сина, а не доньку, бо за віруваннями китайців відсутність сина обривала процес принесення жертвувань предкам. Як наслідок, зараз у Китаї, особливо в сільській місцевості, бракує жінок, а селянське господарство без жінки – така ж ненормальність, як і без чоловіка.
Середня густота населення в Китаї є значною – 125 чоловік на 1 км кв. Проте на Заході вона знижується до 6 чоловік на 1 км кв., а на Сході зростає до 220 чоловік на 1 км кв. В долинах головних китайських річок (Ляохе, Хуанхе, Хуайхе, Янцзи і Сіцзян) середня густота сягає 1000-1500 чоловік на 1 км кв. Разом з рівнинами Південної та Південно-Східної Азії це найгустіше заселена частина земної кулі.
Китай продовжує залишатися сільською країною: 75% його жителів мешкають у сільській місцевості. Це 900 млн. чоловік – найбільший компактний масив селян у світі. Живуть вони, як правило, селами по 100-200 сімей. Умови життя в сучасній сільській місцевості Китаю значно кращі, ніж вони були до революції 1949 р. Селяни мають досить їжі, одяг, велосипеди, радіо, швейні машини. Села електрифікуються, будинки з глини та соломи замінюються кам'яними з черепичним дахом. Поширена система сільських бібліотек, центрів відпочинку і спорту. Проте доходи в сільській місцевості і зараз дуже низькі, а життя й умови праці надзвичайно важкі.
Міське населення становить 25%, але це 300 млн. чоловік. Відкритого «вибуху урбанізації» в Китаї немає. За допомогою системи прописки в місці проживання держава стримує зростання міст. Але прихована стихійна урбанізація має місце. Зараз 9 міст Китаю мають більше ніж по 5 млн. жителів (Пекін, Тяньцзінь, Шанхай, Харбін, Шеньян, Ухань, Чунцін, Гуанчжоу і Сянган), і населення ще 25 міст нараховує понад 1 млн. чоловік. Найбільшими містами є Шанхай, Пекін і Тяньцзінь. Кожен з них, крім власне міста, включає і довколишню сільську місцевість. Сучасні китайські міста потерпають від перенаселення, браку житла і невирішених транспортних проблем. Переважає стара одноповерхова садибна забудова, хоча у великих містах чимало нових районів з багатоквартирними будинками. Головним транспортним засобом для пересування людей є велосипед.
Китайці (самоназва хань) становлять 92% населення Китаю, їх 1100 млн. чоловік. В расовому відношенні вони є монголоїдами, у Південному Китаї – змішані з австралоїдами. Їхня мова належить до китайської групи китайсько-тибетської мовної сім'ї. Внутрішні мовні відмінності чималі: так, китайці з півдня не розуміють китайців з півночі. На допомогу приходить система ієрогліфічного письма. Офіційною мовою зараз проголошено північно-китайський діалект (путунхуа, або мандарин). Багато робиться, щоб спростити систему ієрогліфів і виробити для неї адекватну заміну латинським алфавітом (система Пиньінь).
Упродовж існування Китаю найпоширенішими релігійними віруваннями тут були конфуціанство (це швидше не релігія, а кодекс моралі), даосизм і буддизм. Конфуціанство і даосизм зародилися в Китаї ще в середині І тисячоліття до н.е. За межами Китаю вони відомі мало. Буддизм було занесено з Індії в І-II ст. н.е. Китай як культурний регіон існує вже 3500 років. Він має величезну природну і культурну спадщину. Вплив на нього ззовні до останнього часу був дуже незначним. Чужинці-завойовники (чжурчжені, монголи, маньчжури) поглинались місцевим населенням і розчинялися серед них не лишаючи ніяких слідів свого існування. Китайці – малорухомий народ. За межами Китаю їх близько 20-30 млн. чоловік, переважно в країнах Південно-Східної Азії. В США їх до 1 млн. чоловік і в Канаді близько 300 тис. На чужині китайці (хуацяо) не перемішуються з іншим населенням, зберігаючи свою мову і звичаї. Живуть вони, як правило, компактно. Найвідомішими є китайські квартали – «чайна-тауни» в Нью-Йорку та Сан-Франциско.