Походження назви Україна. Історико-географічні області України (частина 1)
1 розділ. Становлення Української держави
Походження назви Україна. Історико-географічні області України
Територію, на якій споконвіку жив український народ, в давнину чужинці називали Скітією, Сарматією, Роксоланією. З IX ст. ця територія дістала назву «Русь», а народ її – русичі. Вперше назву Україна [1] вжито у Київському літописі 1187 р. на означення Переяславської, Київської і Чернігівської земель. Пізніше у Галицько-Волинському літописі під 1213 р. Україною названо також Галицьку, Волинську і Подільську землі. З XVI ст. вона широко вживається в офіційних державних документах, дипломатичних актах, писемних джерелах і картах Східної Європи, в літературі, а з першої половини XVII ст. стає загальновживаною. Наприклад, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний у листі до польського короля від 15 лютого 1622 р. пише про «Україну, власну прапредківську, вітчизну нашу», згадуючи «городи українські», «народ український». А запорожці в листах у 1654 р. підписувались: «Зо всім військом і Україною отчизною нашою». В Західній Європі назва Україна починає поширюватися з 40-х років XVII ст., про що свідчать написи на тодішніх польських, італійських, французьких, німецьких та англійських географічних картах, а також письмові згадки про Україну в книжках західноєвропейських авторів. Зарубіжні географи назву Україна вживали як сталу і властиву певній етнографічній території.
Таким чином, український народ має для себе і для своєї території внутрішній і закордонний географічний, історичний, етнографічний і політичний паспорт з іменем Україна. Вчені вважають, що назва Україна означає «вкраїна», «край», «рідний край» [2].
З занепадом Київської Русі її землі захопили сусідні держави.
Значні розміри території України та її тривалий історичний розвиток зумовили виникнення і закріплення за окремими її землями історико-географічних назв. Так, територія сучасних Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей дістала назву Галичини. Тут у середині XII ст. утворилося Галицьке, а пізніше Галицько-Волинське князівство із столицею Галич [3].
Невелика південно-східна частина Галичини між річками Дністром і Черемошем має назву Покуття (кут Галичини).
На північному заході України лежить Волинь – давньоукраїнська історична область. Вона розкинулась на мальовничих берегах правих приток Прип'яті та верхів'ях Західного Бугу в межах Волинської, Рівненської і Житомирської областей. Назва вірогідно пішла від давньоукраїнського міста Волинь (Велинь), що було розташоване за 20 км на захід Володимира-Волинського. Землі західної частини Волині разом з Галичиною до возз'єднання українських земель входили до складу Польщі і мали назву Західної України.
Після Андрусівського перемир'я 1667 р. Україна була поділена на Правобережну і Лівобережну частини. Правобережна Україна охоплювала території сучасних Київської, Черкаської, Кіровоградської, Житомирської, Вінницької, Хмельницької, Рівненської і Волинської областей, Лівобережна (інакше Гетьманщина) – Чернігівської, Полтавської, західні райони Сумської, східні райони Київської і Черкаської областей.
На крайньому заході розташована Закарпатська Україна (земля за Карпатами), що займає територію сучасної Закарпатської області.
◄ Географія України – Передмова
Зміст підручника "Сиротенко А.Й., Чернов Б.О. Географія України"
Походження назви Україна. Історико-географічні області України (частина 2) ►