Гетьманство Івана Мазепи

Уміщуємо у збірник також кілька статей із сучасної періодики (газета «Літературна Україна» та журнал «Україна»), які відбивають сучасний погляд на гетьмана Мазепу. Це погляд виразно реабілітаційний, гетьмана дослідники хочуть позбавити тих чорних ярликів, які на нього наліплено, і глянути на нього більш-менш безсторонньо; це ще не дослідження в повному розумінні слова, а тільки спроба виробити свій погляд на Мазепу, власне, повернути давніше утверджене об'єктивне бачення діянь великого гетьмана. Окрім того, Василь Марочкін пробує розглянути й літературний образ Івана Мазепи, і це справді тільки спроба – повної картини дослідник не подає. Не претендуючи й собі на вичерпність, спробуємо доповнити ті дані, що їх зібрав В. Марочкін.
Ще за гетьманового життя йому було присвячено на Україні ряд поетичних панегіриків; у цій книжці зокрема спробуємо подати поетичні описи герба І. Мазепи з кількох йому присвячених прижиттєвих віршів. Образ І. Мазепи у них подано піднесено, за нього моляться, віддають йому належну подяку як меценатові освіти й культури, славлять бойові подвиги. Гетьманові було присвячено книжечки Стефана Яворського «Луна голосу, що волає в пустелі» (1689), Івана Орновського «Муза роксоланська» (1688), соратника гетьманового Пилипа Орлика «Алцід російський» (1695) і «Гіппомен сарматський» (1698), П. Армашенка «Театр зголошеної слави» (1699), А. Стаховського «Дзеркало від писання» (1705), вірші Д. Туптала, Ф. Прокоповича та інші. Це, так би мовити, один блок поезії, присвяченої І. Мазепі, позитивний. Другий блок почав творитися після смерті гетьмана чи невдовзі по тому, як він перейшов на бік Карла XII, – це вірші огудні, ганьблячі гетьмана, автори яких у своїй підхлібності переходять будь-які етичні норми. Найдавніший вірш цього циклу анонімний – «Мазепі, зраднику задніпровському вкраїнському» (1708). Пишуть осудні твори на гетьмана колишні його хвалителі – С. Яворський («Слово перед прокляттям Мазепи», «Псальма новоздана», «Ізми м'я, Боже» – останню видатний український мислитель XIX ст. Михайло Драгоманов назвав «школярсько-попівською лайкою») та Ф. Прокопович («Епиникіон»). Проти І. Мазепи написано й ряд анонімних віршів: «Бідно ах бідно, що нині учинилося», «Орле парящий» та «Орле російський», вірш на іконі в селі Жуках, панегірик Кочубеям, створений у міжчассі 1727-1743 років, про І. Мазепу пишеться в поемі С. Дівовича «Розмова Великороси з Малоросією».
Як описував (досить просторо) Івана Мазепу Самійло Величко, ми вже говорили, описують його й інші літописи, але спробу реабілітації І. Мазепи роблять лише два твори: «Історія Русів» невідомого автора, написана в кінці XVIII століття, і прозовий твір «Вопль Мазепи», написаний на початку XIX століття, – благання гетьмана до Олександра І зняти з нього прокльон, бо людей повинен судити тільки Бог.
У XIX столітті І. Мазепа стає героєм багатьох творів української, російської, польської та західно-європейських літератур, особливо ним цікавилися романтики. У 1832 році П. Голота опублікував роман «Іван Мазепа» в чотирьох частинах (видано в Москві). Мазепу тут описано в романтичному дусі, герой мелодраматичний, хоч тогочасні події автор прагне подати більш-менш правдиво. В 1840 році І. Борозна надрукував в «Утренней звезде» переказ «Золота гора» – автор славить Петра І і гудить Мазепу. В 1843 році О. Кузьмич видав роман «Козаки» у двох частинах, де описуються події перед Полтавською битвою і сама битва. Мазепа тут – інтриган і хитрий політик. У 1846 році невідомий автор випустив роман «Іван Мазепа, гетьман Малоросії» – це історичний нарис із шаблоновими розмовами, основний наголос робиться на любовних пригодах гетьмана. Написав повість «Войнаровський» Г. Карпенко (альманах «Барвинок Украины» – 1845). Зобразив гетьмана Д. Мордовець в романі «Цар і гетьман» – зробив це в костомарівському дусі, тобто об'єктивно зображаючи події, але в підсумку осуджуючи гетьмана. Найбільший роман про Мазепу написав Богдан Лепкий (у двадцятих роках нашого століття). Це була епопея, і складалася вона з таких частин: «Мотря» – два томи, «Не вбивай», «Батурин», «Полтава» – два томи. Тут образ гетьмана подано з урахуванням усієї його складності, але цілком позитивно. Змальовує образ І. Мазепи Ю. Мушкетик (роман «Семен Палій»). Написав поему «Мазепа» представник празької школи української поезії Юрій Дараган (двадцяті роки нашого століття). Нарешті, останній у часі роман про І. Мазепу написав Г. Колісник.