Козаччина (частина 2)

9. Козаччина (продовження)

А ще частійше робили собі великі човни – чайками звали ся, тай пускалися, як за давніх, київських часів Дніпром на море: приставали до побережних міст, виходили несподівано на берег, нападали на міста й села, забирали з собою здобич, котра легша та дорогша, випускали невільників на волю, все иньше палили, та швиденько на човни, та й гайда назад, поки там Татари чи Турки зібрались. Великого страху тим завдавали Татарам та Туркам. їздили під сам Константинополь: прокрадались між турецькі кораблі, що доїзду стерегли, та під самим носом у турецького султана, палили та руйнували передмістя. Або переїздили на противний, азійський берег Чорного моря й там палили та руйновали багаті турецькі міста.
Правда нераз велика буря розбивала ті козацькі човни, заносила їх бозна куди, й пропадало та потопало в морі велика сила козацького війська – як у думі співаєть ся:

Гей на Чорному морю на камені біленькім,
Там сидить сокіл ясненький,
Жалібненько квилить-проквиляє
І на Чорнее море спильна поглядає,
Що на Чорному морю щось не добре починає:
Злосопротивна хвилечка-хвиля вставає,
Судна козацькі-молодецькі на три части розбиває;
Перву часть ухопило – у білоарапську землю занесло,
Другу часть схопило – у Дунай у гирло забило,
А третя часть тут має -
Посеред Чорного моря у бистрій хвилі,
На лихій хуртовині потопає.

Але ще частійше удавалось козакам вернути ся щасливо з великою здобичею, з увільненими невільниками. Нераз гнались за ними наздогін турецькі кораблі, але козаки на легких човнах тікали їм з-під носа в Дніпро, а в гирла Дніпрові, серед лози та очеретів, ніякий корабель не міг за ними їхати. Тоді козаки ділили здобичу на товариство – як то в думі співаєть ся:

Златосинії киндяки – на козаки,
Златоглави – на отамани,
Турецькую білую габу – на козаки, на біляки,
А срібло-золото на три части паювали;
Первую часть брали – на церкви накладали,
Котрі давнім козацьким скарбом будували,
Щоб за Тх вставаючи й лягаючи милосердного Бога благали;
А другую часть між себе паювали,
А третюю часть брали – очеретами сідали,
Пили та гуляли, із семипядних пищалей гримали.

На зиму мало хто лишав ся в Січи чи в степах: розходили ся козаки по Україні, по городах і селах, де мали своє пристановище, свої сім'ї. Було багато й бездомного народу. Широко розносили вони по Україні славу про свої битви з Турками й Татарами, про свої сміливі походи, й славили їх кобзарі піснями:
Була Варна колись славна, Славнійші козаки, Що тої Варни дістали і в ній Турків забрали.