Микола Костомаров. Іван Мазепа (частина 2)

Самойлович доручив Мазепі виховання своїх дітей і через декілька років надав йому чин генерального осавула, найважливіший чин після гетьманського.
У цьому званні, за дорученням Самойловича, Мазепа їздив до Москви ще декілька разів, і, дотямкувавши, що за правління царівни Софії вся влада перебувала в руках її улюбленця Голицина, підлестився до фаворита, і прихилив його до себе. І перед ним, як раніше перед Матвєєвим, очевидно, Мазепі допомогли його виховання, спритність і люб'язність в поводженні. Голицин і Матвеев обидва належали до передових московських людей свого часу і ставилися прихильно до польсько-малоруських ознак освіченості, якими відзначався й виблискував Мазепа. Коли після невдалого кримського походу треба було зіпхнути на когось провину, Голицин зіпхнув її на гетьмана Самойловича: його позбавили гетьманства, заслали до Сибіру з юрбою рідні й прибічників, синові його Григорієві одрубали голову, а Мазепу обрали в гетьмани (1), головним чином тому, що так хотілося люблячому його Голицину. Зазвичай звинувачують самого Мазепу в тому, що він копав яму під Самойловичем і готував загибель людині, яку мав би вважати своїм благодійником. Ми не знаємо, в якій мірі брав участь Мазепа в інтризі, що велася проти гетьмана Самойловича, мусимо вдовольнятися лише припущеннями і тому не маємо права проголошувати вироку у цьому питанні.
Уже давно в Малоросії точилася боротьба між значними козаками і сіромою; до перших належали заможні люди, які претендували на родовитість і відмінність від решти народу; сірому складали прості козаки, але до них, за загальними симпатіями, прилягала вся маса поспільства, тобто простого народу, який не входив до козацького стану, але прагнув рівності з козаками. Усі старшини, володіючи доходами з маєтків, які приписувалися в Малоросії до посад або чинів, були порівняно багатими і відтак вважалися приналежними до класу значних; тим більше відносили себе до значних і дотримувалися їхніх інтересів особи, які одержали польське виховання і наділені були, за народженням чи установленням, шляхетським достойництвом. Гетьман, молодість якого проходила в Польщі при дворі польського короля, був саме з таких. Він, природно, мав привнести в козацьке середовище, в яке вступив, той польсько-шляхетський світогляд, до якого так вороже ставилася малоруська народна маса. Невдовзі виявив Мазепа свої панські замашки і зайшов у суперечність з народними прагненнями. Це тим більше було для нього неминуче, що, діючи в польсько-шляхетському дусі, він так само мусив чинити й для того, щоб заслужити прихильність московського уряду і втриматися на здобутому гетьманстві. Через якийсь час (у 1696 році) від спостерігачів, які бачили зблизька становище в Малоросії, в Москву пішли повідомлення, що Мазепа оточив себе поляками, склав з них, так ніби свою гвардію, особливі компанійські (2), сердюцькі (3) полки, що він мироволить до старшин, що він дозволяє старшинам навертати козаків собі в підданство й віднімати у них землі. Мазепа перший запровадив у Малоросії панщину або обов'язкову роботу на додаток до податей, що їх сплачували землероби землевласникам, на землі у котрих проживали. Мазепа суворо забороняв посполитим людям вступати в козаки і цим самим в такій же мірі налаштовував проти себе малоруську простонародну масу, в якій догоджав інтересам московського уряду, а той не бажав, щоб тяглові люди, котрих уряд змушує до сплати податків і виконання всіляких повинностей, вибували з цього звання і переходили в козацький стан, який користувався, як військовий, пільгами й привілеями. Тільки-но утвердився Мазепа на гетьманстві, одразу ж наблизив до себе свою рідню. З ним були два його небожі, сини Мазепиних сестер: Обідовський (4) та Войнаровський (5). Мати Мазепи, черниця Магдалина, стала настоятельницею київського Фролівського монастиря (6). Московський уряд не лише не засудив Мазепиних вчинків, але й для надійнішої охорони його персони од народу прислав йому полк стрільців (7). «Гетьман, – сповіщає один мандрівник, що відвідав тоді Малоросію, – стрільцями міцний, без них хохли давно б його уколошкали, та стрільців бояться, через те він їм благоволить, безперервно годує і без них кроку не ступить».