Шевчук В.О. (ред.)

Микола Костомаров. Іван Мазепа (частина 16)

Мазепа був у Борзні. 21 жовтня Бистрицький повернувся з шведського табору і прибув до гетьмана сповістити, що за ним слідом незабаром має прибути до Десни шведське військо. За Бистрицьким з'явився в Борзні Войнаровський, який утік вночі од Меншикова: він повідомив гетьманові, що Меншиков їде в Борзну для побачення з помираючим гетьманом. Мазепа, не чекаючи Меншикова, пізно увечері помчав до Батурина. Другого дня Мазепа з Батурина кинувся до Короба, а на третій, 24 жовтня, рано-вранці, переправився за Десну і поїхав до короля із загоном чисельністю 1500 чоловік; з ним були старшини, кілька полковників, сотників і значного товариства. У селі Бахмачі Мазепа заприсягнувся перед ними, що прийняв протекцію шведського короля не заради якоїсь приватної своєї користі, а для добра всієї малоросійської вітчизни і всього козацтва. У свою чергу старшини й усі значні козаки, які були там, присягнули, що приймають протекцію шведського короля і будуть вірні й покірні волі гетьмана.
Меншиков не встиг доїхати до Борзни, як зустрів на дорозі великоруського полковника Анненкова, що перебував при гетьмані, і дізнався від нього, що Мазепа поїхав до Батурина. Меншиков повернув до Батурина і побачив, що на стінах Батуринського замку стояли озброєні люди: міст було розведено. Меншиков посилає в Батурин Анненкова за поясненнями; але Анненкова не пускають. Меншиков їде в Короб, сподівається застати там гетьмана, але перед дорогою дізнається, що Мазепа поїхав за Десну. Лише тут Меншикову почала відкриватися таємниця, і він зрозумів, чому уночі втік від нього Войнаровський; таємниця ця стала ще більше прояснятися, коли до Меншикова приїхали з ближчих місць сотники і просили захистити їх від Мазепи, який перекинувся до неприятеля.
26-го жовтня з Макошина, де була переправа на Десні, Меншиков про вчинок Мазепи сповістив цареві, який перебував з армією у селі Погребках, також на Десні. Фатальна звістка про зраду надзвичайно вразила Петра своєю несподіваністю. Цар одразу ж послав Меншикову наказ укріплювати військом переправу на Десні, щоб не допускати козаків іти за Мазепою, і 28-го жовтня написав до всього малоросійського народу маніфест, в якому сповіщав про гетьманову зраду, яку вчинено, як говорилося у маніфесті, для того «щоби малоросійську землю уярмити під володіння польське і церкви божі та святі монастирі віддати в унію»; давалося повеління генеральній і полковій старшині з'їжджатися в місто Глухів для обрання вільними голосами нового гетьмана. На завершення маніфест сповіщав, що Петро знищує всі побори, що їх наклав колишній гетьман.
Але й Мазепа, у свою чергу, намагався вплинути на малорусів. 30 жовтня він послав стародубському полковникові Скоропадському грамоту з викладом причин, які спонукали його до переходу на бік Карла XII. «Московська потенція вже давно має всезлостиві наміри проти нас, а останнім часом почала відбирати у свою область малоросійські міста, виганяти з них пограбованих і доведених до злиденства жителів і заселяти своїми військами. Я мав від друзів таємне застереження, та й сам ясно бачу, що ворог хоче нас, гетьмана, всю старшину, полковників і все військове начальство прибрати до рук у свою тиранську неволю, викорінити ім'я запорізьке й обернути всіх на драгунів і солдатів, а весь малоросійський народ піддати вічному рабству. З такими-от намірами Меншиков і Голицин поспішили із своїм військом і запрошували старшину в московські табори. Я дізнався про це і зрозумів, що безсильна і невойовнича московська потенція, рятуючись завжди втечею од нездоланних шведських військ, вступила до нас не заради того, щоб нас захистити од шведів, а щоб вогнем, грабіжництвом і вбивством винищувати нас. І ось, за згодою всієї старшини, ми зважилися віддатися в протекцію шведського короля в надії, що він оборонить нас від московського тиранського гноблення і не лише поверне нам права нашої вольності, а й ще примножить й розширить; у цьому його величність запевнив нас своїм незмінним королівським словом і письмовими запевненнями». На завершення Мазепа запрошував Скоропадського діяти із собою заодно, викорінити московський гарнізон у Стародубі, а якщо б це неможливо було, то відійти до Батурина, щоб не потрапити в московські руки.