Микола Костомаров. Іван Мазепа (частина 17)

Негайно після розіслання царського маніфесту про обрання нового гетьмана, Меншиков (31) рушив з корпусом війська до Батурина, Мазепиної столиці, де зачинилися найбільш затяті прибічники Мазепи. Начальствували над батуринським гарнізоном: полковник над сердюками Чечель, осавул Кенігсен, полтавський полковник Герцик і якийсь сотник Дмитро. Меншиков, підступивши до Батурина, послав у місто сотника Маркевича з умовлянням здатися. Чечель, до якого привели Маркевича, сказав, що вони здаватися не будуть без указу свого гетьмана; Чечель при цьому зробив вигляд, нібито не знає нічого про зраду Мазепи. Слідом за Маркевичем, на човні по річці Сейму виплив київський воєвода, князь Дмитро Голицин. Чечель вислав до нього посланців, і, коли Голицин почав їх умовляти, завзяті мазепинці почали зі стін лаятися і стріляти з рушниць. Тоді Меншиков наказав війську переправлятися і ладнати мости. Вночі обложені прислали до Меншикова знову посольство; воно запевнило російського зверхника, що обложені залишаються вірними царській величності й готові впустити війська до замку, але просять три дні строку. Меншиков зрозумів, що це хитрість. Зрадники розраховували, що до них прийдуть шведи на допомогу. Меншиков дав їм строку лише до ранку. О 6-й годині наступного ранку Меншиков учинив приступ і наказав винищувати в замку всіх без розбору, не виключаючи й малят, але залишати в живих начальників, щоб потім їх-скарати. Усе майно батуринців від початку було віддане солдатам, тільки гармати повинні були перейти в казенне майно. За дві години все було скінчене: гетьманський палац, служби й двори старшин – усе було перетворене на попіл. Усе живе було винищене. Кенігсена взяли в полон жорстоко зраненим; Чечель втік, але його спіймали в ближньому селі козаки і припровадили до Меншикова.
6 листопада з'їхалося до Глухова духовенство, у тому числі київський митрополит і два архієреї: чернігівський Іоанн Максимович та переяславський Захарія Корнилович; було чотири полковники, які залишилися вірними: стародубський – Іван Скоропадський, чернігівський – Павло Полуботок, переяславський – Томара й ніжинський – Жураховський; вони прибули із сотниками й козаками своїх полків. Після попереднього молебня наближений боярин князь Григорій Федорович Долгорукий відкрив вибори гетьмана за старовинними звичаями, котрих дотримувалися й з часів приєднання Малоруського краю до Росії. Присутня тут старшина запропонувала в гетьмани Скоропадського, знаючи, що цар бажає його мати гетьманом. Скоропадський, дотримуючись давнього козацького звичаю, відмовлявся, визнавав себе негідним такої честі, посилався на свою старість і радив обрати на гетьмана молоду й заслужену людину. Багато хто з козаків одразу ж вказали на Полуботка, але тут же мусили облишити намір щодо обрання цієї людини, оскільки Петро не затвердив би його, відгукнувшись перед тим про особу Полуботка такими словами: «Він дуже хитрий і може прирівнятися до Мазепи». Отже, обрали Скоропадського. По обранню він склав присягу в церкві, а потім одержував поздоровлення від царя й наближених вельмож. Через кілька днів після обрання, 12 листопада, в соборній Троїцькій церкві після літургії й соборного молебня, було здійснено обряд прокляття Мазепи, що його склав, вірогідно, сам Петро. Духовенство проспівало над портретом Мазепи, прикрашеним орденом Андрія Первозванного, тричі анафему його імені. Після здійснення прокляття, кат проволік портрет вулицею на мотузку й повісив на шибениці. Наступного дня після того відбулася страта Чечеля та інших мазепинців, взятих у Батурині. Духовенство розпорядилося, щоб по всій Малоросії на церковних дверях було прибито оголошення, яким сповіщалося, що Мазепа з усіма своїми однодумцями, котрі перекинулися до ворогів, відлучений від церкви й проклятий. Малоросійські архієреї погрожували таким же відлученням від церкви і від причастя святих Таїн усім тим, хто виявить співчуття зраді або пристане до неприятеля.