Внутрішня політика Івана Мазепи

VII

В ньому з молодих років панує сильна амбіція, амбіція людей, що знають собі ціну. Вій любить владу не тільки задля її користей, але задля її самої. Перша ж його поява на політичному овиді України характеристична під цим оглядом. Клейноди, що їх у 1663 р. привіз Мазепа Тетері (19), мав передати не молодий покоєвий, а холмський ловчий, який при урочистій церемонії мав мати перше місце. Але невідомо докладніше, яким способом, – певне, й тут виявилася зручність Мазепи, – Мазепа відсунув ловчого й сам передав клейноди. Тетеру, правда, покоєвий короля не очарував, і невдатний хмельничанин скаржився польському канцлерові на «молокососа Мазепу», мовляв, королівські клейноди прийшлося прийняти «від рук свого брата, який ніде ще нічим не відзначився». Наголос у цім реченні треба поставити на словах «від свого брата». Колишньому активному співробітникові та родичеві Богдана Хмельницького більш імпонував польський високий достойник, ніж «свій брат»... А втім, Тетеря був не перший і далеко не останній з українських політичних діячів, що воліли московського боярина чи польського магната, ніж «свого брата».
Випадок із Тетерою, видко, Мазепі не минув даром. Від того часу він проявлятиме свої амбіції в таких формах, що ніколи вже (не) почуємо скарг, подібних Тетериній. Уже коломацька рада (20) перейшла так, що хоч не лишається сумніву, хто був її інспіратором і автором, доказів певних нема. Роля Голіцина та старшини вся на долоні, але доведіть ролю Мазепи! Неможливо.
Балюз по кількох днях знайомости з Мазепою сконстатував у 1704 р.: «Він дуже є поважний у козацькій країні, де народ, загалом вільнолюбний, мало любить тих, що ним володіють».

Взяття Азова у 1696 році російськими та козацькими військами. Малюнок

Як бачим, про любов ані слова. Учень Макіявеллі знав вартість народньої любови й не шукав її. Йому було досить, по словам Балюза, поваги, а від себе додамо, остраху.
Жорстокий? Доказів на це не маємо. Правда, що Григорію Самійловичеві (21) «голову оттяли, рубаючи разовъ три задля большої муки» (Самовидець), правда, що, не вважаючи на Мотрю, він не скористав із свого права ласки щодо Кочубея та Іскри, але обидва ці випадки не можуть свідчити про жорстокість Мазепи, бо входять у страшний рахунок «державної рації», коли, за словами Рішеліє, «державний муж був би не мужем, а куркою, якби не був немилосердний». Молодий Самійлович, людина енергійна й здібна, був великою загрозою для нового режіму, а справа Кочубея мало не зруйнувала цілого Мазепиного задуму.
Поза цим ніде, навіть у царських проклямаціях, таких демагогічних, не знаходимо вказівок на жорстокість Мазепи. Мазепа й не потребував її. Жорстокість це прикмета слабих, а не сильних.
Він знає силу грошей і багатства свої зібрав не через скупість, яка була йому чужа, а задля своєї політичної акції. І він знаменито користується призбираними венецькими дукачами, еспанськими дубльонами, цісарськими талярами, турецькими секінами (22), французькими пістолями... Жертвує на церкви, на школи, на шпиталі, на друкарні, робить подарунки старшині, підкуплює московських достойників – всі на його службі, починаючи від князя Голіцина, якому коломацька рада принесла 10000 червінців від Мазепи. «Москва гроші любить» – це Мазепа добре пам'ятає. Ціла армія гетьманських агентів працює для нього в Москві, Варшаві, Бахчисараю, Царгороді, не кажучи вже про Правобережжя. Недурно французький посол у Відні запевняє свій уряд, що «гетьман Мазепа має скрізь своїх людей». Ніколи в українській історії ніхто не кермував так зручно фінансовою армією, як Мазепа. Ніхто не вміє завдяки грошам так добре, як він, зробити з ворога свою людину. Без «щедрот» Мазепи ЦІафірову, Мєньшікову, Головкіну, Ромодановському (23), ледви чи численні доноси, що плили до Петербурга, мали б таку саму долю. Недурно з таким задоволенням записав цар у свому щоденнику «и тотъ городъ (Батурин) совсьмъ сожгли и разорили до основания, гдь зело много изменника Мазепы богатства взяли».
Як ті «тирани» Міляна й Фльоренції часів Ренесансу, що їх постаті мимоволі виринають перед нами, коли займаємося Мазепою, він любив урочисті й розкішні приняття Балюз, який знався на таких річах, нотує «розкішні приняття гетьмана для козацької старшини в своїй резиденції». Палата Мазепи в двох верстах від Батурина, в передмісті Гончарівка, не в одному нагадує палату Сфорци чи Медічі (24). А приймаючи в Будищах Костя Гордієнка (25) з запорозькою старшиною, Мазепа, навіть в умовинах таборового життя, розгортає цілий розкішний апарат.
Як справжній політичний муж, Мазепа не кохається в війні, воліючи інші засоби, але, як треба, вміє воювати й добре воювати. Збірка зброї, якою Балюз захоплювався в Батурині, не була там лише для окраси. Не були також трафаретними лестощами твердження панегіриків, що він є «перший лицар і Гектор України». Таких епітетів навіть панегірики не кидали легко в козацькій Україні. Та й Мазепа був надто інтелігентний, щоби приймати лестощі, що не відповідали дійсності.
Постать Мазепи була б неповна, якби сильний темперамент і високий розум не доповнювався гармонійно рішучою волею. Довго й довго він обмірковує справу, але зваживши всі pro і contra (26) й прийнявши рішення, переводить їх «як вихор». А після Полтави, коли всі втратили голову – й було від чого, – Мазепа, який мусів би найбільше втратити голову, бо в один день зруйнована була праця цілого його, життя, єдиний не розгубився і на 70-му році рішуче кермує відступом. Не виключене, що коли б Карл XII не вагався довго, а негайно приняв його поради, катастрофа під Переволочною (27) не мала б місця.