Місце Івана Мазепи в історії
Але кожна влада мусить спиратися на якусь соціяльну верству, як тільки Ця влада переходить з обсягу теорії до практики. Три верстви були тоді на Україні: старшина, в якої остаточний розрив із звичайними козаками не був іще доконаним фактом, духовенство, що частинно виконувало також і функції нашої інтелігенції, та селяни.
Мазепа свідомо вибирає за базу своєї влади старшину, з якої хоче створити аристократичну верству, не зважаючи на те, що добре знав всі «шатості» цієї Старшини між Москвою й Варшавою. Оригінального в цьому не було нічого ані для загальної європейської історії, ані навіть для історії України. В Європі цей процес, як наслідок певного комплексу економічних чинників, перейшов геть-геть раніше й за часів Мазепи вже перетворювався в новий процес, при якому аристократія вкінці втратить усе своє значіння. На Україні ж цей процес почався запізно, але ще перед Мазепою, який хотів довести його до кінця.
Властиво Мазепа й не мав вибору. Спиратися на селян, це було б для тих часів анахронізмом обєктивним і суб'єктивним, беручи на увагу аристократичну вдачу Мазепи. На Україні – і в цьому лежала її трагедія – не було міцного міщанства, як в Європі, й через специфічний піввійськовий устрій козацької держави не було з початком 18 в. навіть основи для розвитку цього міщанства.
І Мазепа щедро обдаровує маєтками старшину, суворо й немилосердно нищить усі спроби селян до еманципації. У спорах козаків із старшиною він стає на боці останньої. Знову-таки, як у Західній Європі свого часу, Мазепа хоче з старшини зробити освічену аристократію. Звідси й протекція української культури й зокрема київської академії, що зрештою пасувало й особисто освіченому Мазепі.
Він вельми добре розуміє політичну ролю духовенства в тодішній Україні, й не самою лиш його побожністю пояснюються усі його щедроти. За те духовенство робить гетьманові велику пропаганду, вихвалюючи його особисто та його політику. Духовенству вельми до вподоби й селянська політика Мазепи, бо психольогічно й соціяльно воно звязане з старшиною.
Який же був білянс (34) внутрішньої політики Мазепи?
Селяни, для яких Мазепа завжди був, і справедливо, старшинським гетьманом і приятелем царя, в рішучу хвилю не піддержали Мазепу, не вважаючи на свою ненависть до московських урядників. Наука Макіявеллі не підходить до селянської натури. Духовенство перше (й найганебнішим способом) зрадило Мазепу, показавши дійсну вартість усіх своїх йому похвал. Навіть старшина, на яку нібито найбільше міг числити Мазепа, далеко не вся пішла за ним. Отже в цілості внутрішня політика Мазепи збанкротувала, але все ж деякі позитивні риси й тут залишилися.
Мазепина політика все ж таки дала старшині ідеольогічну основу національної аристократії, завдяки якій вона, хоч у вельми важких обставинах, ще сімдесят років відстоювала автономію краю, а навіть перетворившись у російське дворянство, висунула пізніше з поміж себе не одного діяча національного відродження. Ледве чи таке явище було можливе без двадцятилітнього гетьманування Мазепи.
Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської лаври, збудована коштом І. Мазепи. Малюнок
Полетика, який в «Історії Русів» (35), по словам Костомарова, «съ трудомъ скрываетъ тайное доброжелательство къ замыслу Мазепы» («О козачествъ» в журн. «Современникъ», 1860, VII), Олекса Мартос (36) у мундирі російського старшини, який нотує на могилі Мазепи в 1811 р.: «Онъ былъ другъ свободы и за сіє стоить уваженія потомства. Послъ его удаленія изъ Малороссіи жители ея потеряли свои права, столь священныя, которыя Мазепа долго защищалъ съ свойственною каждому патріоту любовью и горячностю... Мазепа просвъщенъйшій, человъколюбивъйшш человъкъ, искусный полководець и повелитель вольного, слъдовательно счастливого народа!..», Василь Горленко (37), нарешті, який аж у 1897 році захоплюється книжкою Уманця як «первымъ добрым словомъ о Мазепъ съ 1709 г.» – «Я давній инстинктивний і традиционный мазепинец и съ радостью встръчаю фактическія подтвержденія своихь симпатій къ Мазепъ» (ж) або з гордістю пише в 1904 р. до свого приятеля, французького письменника Лені Роша (Roche): «...Какъ малороссъ я проклинаю Полтавскую битву... Мой предокъ боролся вмъстъ съ Мазепой противъ деспотій Петра» (з) – всі вони, Полетика, Мартос, Горленко, є нащадками Мазепиної старшини й, висловлюючись російською мовою з традиції й атавізму (38), в глибині душі своєї залишилися до певної міри мазепинцями.
Не пропали задурно й заходи Мазепи щодо культури. Зараз по катастрофі, в 1711 р., данський посол при царі (який, до речі, вельми грубо поводився з цим дипльоматом, віцеадміралом з фаху), відвідує Україну й нотує 16 червня: «У козацькій країні всі благоденствують і всі живуть у розкоші... У протилежність до росіян, кожний козак ходить до церкви з своїм молитовником. Вони під усіма оглядами незрівняно чистіші й охайніші за росіян... Хати гарні, вулиці чисті. У Росії нічого подібного я не бачив... Влада тут ввічлива, зустрічають хлібом і сіллю, не так, як в Росії».
Це свідоцтво, так сказати, по гарячих слідах Мазепи. Але почитайте, що пише в 1841 р. німець Коль або в 1851 р. англієць Генсон про Україну, й порівняйте, що майже одночасно, в 1839 p., пише про Росію маркіз де Кюстен, і ви побачите, який тривкий слід залишила на Україні культурна діяльність Мазепи.