Смерть гетьмана Мазепи

XI

Задум Мазепи в його головних рисах тепер досить добре відомий, як не брати під увагу, так сказати, інтимного його боку, вельми цікавого, але більше для характеристики самого Мазепи, ніж для його плянів. Про «загадковість» задуму можуть сьогодні говорити неуки або люди злої волі. Історія вже посідає досить фактів, щоби судити повстання 1708 р. Я вживаю тут вираз «судити» в юридичному його значінні й спробую коротко з цього погляду розглянути справу союзу Мазепи зі шведським королем. Послухаймо, як у справжньому суді, зізнань самого винуватця, акту обвинувачення, свідків, що були учасниками Мазепи, та безсторонніх людей, зовсім незацікавлених у московсько-українському конфлікті.
«Предъ Всевъдуючимъ Богомъ протестуюся и на томъ присягаю, что я й для приватной моей ползы, не для вышших гоноровъ, не для большаго обогащенія, ані для инныхъ яковыхъ нибудь прихотей, но для васъ всьхъ, под властію и реиментомъ моимъ зостаючихъ для жонъ и дьтей вашихъ, для общаго добра матки моей отчизны бьдной Украины, всего войска запорожскаго и народу малороссійскаго, и для подвышеня и разширеня правъ и вольностей войсковыхъ, хочу тое при помощи Божей чинити, чтобъ вы, зъ жонами и дътьми, и отчизна съ войскомъ запорожскимъ, такъ отъ московской, якъ шведской стороны не погибли. А если бымъ якихъ нибудь приватныхъ моихъ прихотей тое дерзалъ чинить, побій мене, Боже, в Тройцъ Святой единый и невинная страсть Христова, на души и на тълъ».

Ця зворушуюча й сьогодні сповідь мала місце перед Орликом 17 вересня 1707 р. Вона має інтимний характер, але ось юридичний документ, точки договору Мазепи з Карлом XII, передані у «дедукції прав України» Орлика.
§ 2. «Все, що завоюється з бувшої території Московського царства, належатиме на підставі права війни тому, хто цим заволодіє, але все те, що, як виявиться, належало колись руському народові (39), передається й затримається при українській державі».
§ 4. «Іван Мазепа, законний володар України, жадним способом не може бути порушений у володінню цією державою. По його смерті стани України заховають усі вільності згідно з своїми правами й стародавніми законами».
§ 5. «Нічого не зміниться в тому, що досі зазначене було щодо герба й титулу володаря України Й. К. В. (40) (Шведська) не могтиме ніколи присвоїти цього титулу й гербу».

Як бачите, документ рішучий. Змістом його є суверенність та соборність України. Про цю соборність уперто замовчувала московська політика та, скажемо, подекуди й наука, як дехто й сьогодні її замовчує, але тут уже входять у рахунок політичні мотиви. З наукового боку соборність грала величезну ролю в концепції 1708 р. Тільки союз із протестантським шведським королем, однаково ворогом Москви й Варшави, давав змогу приєднати до України Правобережжя, яке Мазепа фактично вже тримав, але як васал царя. Захоплення правого берега Дніпра є справжним політичним маневром, у здійснення якого Мазепа вклав усі ресурси своєї натури, підюджуючи царя на поляків, вбиваючи в нього недовіря до них, і цілою складною грою осягнув, що, не зважаючи на польсько-московський союз, завжди фатальний для України, могутня українська армія перейшла Дніпро й залишилася там. Справа з Палієм, оспівана народом, була лише епізодом, неминучим у тяжкій боротьбі, яку Мазепа провадив задля Правобережжя. Палій тільки різав панів і нічого крім долі Залізняка, як не Ґонти, його не чекало, а Мазепа з інвеститури 4І Петра й навіть Августа фактично об'єднав Україну, чекаючи випадку оформити це юридично.

А що кажуть співучасники Мазепи, й зауважте, вже після погрому?
«Цей славетний и високошановний вожд, якого великий вік залишався без нащадків, який володів безмежними багатствами – все офірував задля свободи батьківщини... Він віддав навіть своє життя, щоби його батьківщина могла знищити московське ярмо».

Таке твердив Орлик у надгробному слові над Мазепою.
«Славної памяти... Іоаннь Мазепа, подвигнувшися правдою и ревностію за цілость отчизны, правъ и вольностей войсковыхъ, а палаючи усердымъ желаніемь за дній гетманского своего владьнія видьти, и по смерти своей для вьколомной имени своего памяти зоставити тую же отчизну милую матку нашу… не тилко въ ненарушимыхъ, лечь и въ разширеныхъ волностяхъ квьтнуючу и изобилуючую, отдался въ непреламанную оборону Н. К. Й. М. Шведскаго, Карла Дванадцатого...»