Ставлення до гетьмана Мазепи його сучасників

Таке читаємо в бендерській хартії, складеній не тільки, як досі вважалося, мазепинцями-емігрантами, але з участю й висланців із України Скоропадського. На жаль, бракує мені сьогодні місця, щоби дати докази цього вельми важливого твердження; їх я зібрав у свому вступі до першого тому приготовленого до друку «Діярія» Орлика.

Камінь-пам'ятник на могилі кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка. Малюнок

Послухаємо царя.
Після анатеми (42), терору, брехні й істерично-демагогічних вигуків, що «шведа для того въ Украину призвалъ, дабы поработить сей малороссійскій народь», після всього цього мусить перед Полтавою, в день, коли рішалася доля сходу Европи на два віки, нараз признати, що «король шведський і самозванець Лєщинський перехилили на свій бік зрадника Мазепу й присягою умовилися відірвати Малу Русь, зробити з неї незалежне князівство під владою того зрадника, приєднавши до цього князівства й Волинь». (Голиков. Діянія Петра Великого, III, 108.)
Я додам іще до цього невідомий досі факт із голяндського державного архіву. 6-го травня 1709 р. царський посол Матвєєв, той самий, що з ласкавого дозволу Генеральних Штатів кинув у Европу цілу повінь усяких інсинуацій про Мазепу, признав у розмові з радником Генеральних Штатів, Van Vredden-ом, що «цар не може не турбуватися зрадою Мазепи, бо його думка зробити незалежну державу на Україні та ще з додатком земель польської України може збаламутити увесь козацький народ, народ вельми непостійний і злочинних нахилів, з яким і предки царя не могли дати собі ради (оригінал голяндською мовою) Habemus confitentem reum! (маємо постійного відповідача. – латин.).

Хрест на могилі соратника І. Маз е пи, кошового отамана Запорозької Січі Костя Гордієнка під Олешками. Малюнок

Зізнання безсторонніх невтральних свідків не менше красномовні.
Балюз ще за 4 роки прибуття Карла на Україну стверджує, що «ледве чи московський цар ним (Мазепою) улюблений, бо він ані слова не вимовив, коли я скаржився на московське життя. Проте про корону польську п. Мазепа не заховав, що вона, мовляв, іде, подібно до Стародавнього Риму, до занепаду».
А втім, щодо Польщі, французька дипльоматія давно вже знала, з якою резервою, як не казати більше, ставиться до цієї держави колишній покоєвий Яна Казимира. Ще в 1689 р. de la Neuville, агент у Москві французького посла у Варшаві, побачившися таємно з Мазепою, хотів прихилити його на бік Собєського (43). Відмова була категорична, але, видно, чародій умів так представити цю відмову, що de la Neuville вихвалює «велику освіту цього володаря, який чудово говорить латиною». 12 вересня 1693 р. абат Полініяк, посол у Варшаві, після деяких розшуків щодо особи Мазепи сповіщає свій уряд: «Здається, що він мало заховав прихильности до тутешньої корони».

Поглянемо на пізніші голоси європейські, вже post factum (44), але ще сучасників Мазепи.
Голос француза: «Мазепа хотів визволити свою націю від якого б то ні було ярма... і стати її першим незалежним володарем».
Голос німця: «Гетьман від довшого часу шукав сприятливої нагоди, щоби знищити московське ярмо й стати незалежним».
Голос італійця: «Мазепа переконував свій народ, яка люба є свобода тих народів, що живуть згідно з своїми правами, а не під владою чужинних володарів, і що короля Карла навмисно післав Господь Бог для визволення українського народу» (...)
А ось на останку ще один голос, свого роду opinio communis. Маю на увазі слова відомої енциклопедії: «Grosses Voilstandiges Universal Lexicon» (45)...Тут читаємо, що Мазепа з'єднався зі шведами...
Звертаю увагу, що поміж цими голосами француз Руссо був у звязку з російською пропагандою, а італієць Катіфоро просто написав свою книгу на замовлення, але й вони мусіли признати ідейний зміст Мазепиного задуму, бо така була опінія цілої Європи, – на доказ цього можна було б навести ще силу инших цитат.
Отже, ми вислухали самого Мазепу, його прихильників, ворогів та людей безсторонніх щодо намірів гетьмана. Присуд може бути лиш один, і його можна навіть не формулувати, такий він ясний.