Життя і діяльність Івана Мазепи

Портрет прилуцького полковника Івана Стороженка. Малюнок

Проте ніколи Іван Степанович Мазепа не був ані зрадником, ані кривоприсяжником, ані Юдою супроти України, до якої був повний «Sancti amoris patriae»! (святої любові до батьківщини – латин.)

«Прошло сто льт – и что ж осталось
От сильных, гордых сих мужей,
Столь полных волею страстей?
Их покольнье миновалось...
В гражданствь сьверной державы,
В ея воинственной судьбъ,
Лишь ты воздвиг, герой Полтавы,
Огромный памятник себь...

Забыт Мазепа с давних пор;
Лишь в торжествующей святынь,
Раз в год анафемой донынъ
Грозя, гремит о нем собор...»

Таке писав у незрівняній красою формі геніяльний російський поет сто років тому. Але не забув поет, що «Пушкины водилися с царями», що в ньому текла кров бояр і воєвод, з яких дехто господарював і на Україні, знав також поет, що першим читачем його поеми буде шеф жандармів... Звідси й епільог, що його ми щойно процитували.
Зате доля помстилася над генієм,- вона відмовила йому передбачення будуччини Мазепи, яке знаходимо в инших геніяльних російських поетів. Бо минуло ще сто літ – і що ж? Назавжди розлетілася «сєвєрная держава» (47), збудована на зраді, підступі, терорі й гніту народів. Память «героя Полтавы», будівничого цієї держави, недобрим словом згадується в його власній країні, не кажучи вже про инші країни.
Натомість, не «забыт Мазепа», не «гремит больше анатема»! Ідея української незалежности й соборности, кинена Мазепою, не зникла, не зважаючи на «того Першого», та «ту Другу», та всіх їх наступників. Вона розквітла таким буйним квітом, що тепер уже ніхто й ніколи не зможе її придушити. На наших очах сталася остаточна перемога Мазепи (48) в українсько-московській боротьбі, в якій Полтава була лише тимчасовим епізодом.

Мигура. Гравюра на честь І. Мазепи із зображенням київських храмів, фундованих гетьманом. Малюнок

І. Щирський. Теза на честь Прокопа Колачинського із зображенням студентів Київської академії часів І. Мазепи. Малюнок

І святкуючи сьогодні память Мазепи в старому княжому Львові, ми можемо на кінці тільки повторити те, що 223 років тому ствердив Пилип Орлик на берегах старої берладської волости (49) галицьких князів – ізгоїв:
«Імя славетного гетьмана Івана Мазепи вічно житиме безсмертною славою в памяті нашого народу, бо він хотів дати йому змогу розвинути у повній свободі всі його безмежні можливості. Нехай ні військо, ні народ не стратить надії! Наша справа справедлива, а справедлива справа вкінці завжди перемагає».