Ей, Іване, поповичу-гетьмане...

Вірші Івана Мазепи

* * *

Ей, Іване, поповичу-гетьмане! (1)
Чому так запустився у недбання?
Ой був єси хорошим усім паном,
А потім протиставись усім станам.
Сам цілодушно став гетьманувати,
Хотів нащадкам звичай той віддати.
Ти давню вольність війська став ламати,
І гідності всіх станів зневажати.
У гордість ти упав і став пишатись,
І родом своїм славно вивишатись (2).
Забув: тебе з любові ми обрали
Та й старшим собі паном забажали.
Вже й ради теж тобі не стало треба (3),
Бо мислив начебто зійшов із неба.
Поміж людей не визнавав любові,
Всі бесіди прирівнював ко змові,
Щоб поміж себе хліба не спожити –
Хотів усіх у нас пересварити.
Чому ж не йняв ти нашим речам віри?
Від того і з'явилися невіри.
У людях Бог любов плекає, згоду –
Постать на уряд ти шукав нагоду (4),
І не хотів такого догледіти,
Щоби у світі дружно з кимось жити.
А в війську Запорозькому іздавна
Є рада сильна, котра ділом славна.
Всі люди в тебе за ніщо приймались,
В підніжки низились і попирались.
Сини твої надмірно горделиві (5),
Були від них докуки неможливі,
А хто братів утискує і дручить,
Кінець собі нещасний заполучить.
Ой, доброго всі милують сердечно,
Він може вік проіснувать безпечно,
А як лихому та тяжкому жити,
Коли ніхто не може полюбити?
Як на творця постанеш ти, на Бога,
Гляди, спіткає і тебе тривога.
А ти, Іване, всіх хотів тримати
У страсі і жорстоко налягати.
Та Бог на тебе волив напустити
Твоїх підлеглих; визнали – лихий ти (6).
Отак позбувсь гетьманської поваги,
Дістав натомість слізної зневаги.
Не помогла гетьманськая старанність,
Ні, не заживсь, а мав таку осанність!
Ти закінчив, ох, тяжко і жорстоко (7),
А пам'ять має плинути широко.
Отож ніхто не зажирайся много,
Тоді кінця не матимеш лихого.

Карл XII після переправи через Дніпро біля Переволочної. Малюнок