Козацькі війни перед Хмельниччиною (частина 1)

14. Козацькі війни перед Хмельниччиною

Ніколи перед тим козаки не мали такої сили й слави як за Сагайдачного. Правительство польське зайняте було війною в Московщині (в тім часі Польща замало не знищила Московської держави); в тій війні були йому потрібні козаки, й за те позволяло воно їм на Україні робити що хочуть. Або не так позволяло, як не боронило. Україна київська й задніпрянська була в козацьких руках, були вони тут хозяями, і пани польські, на них оглядаючись, не важились і селян тіснити в сусідстві козаків.
Тому й селянство тутешнє було далеко свобіднійше та достатнійше, ніж на Волини та в Галиччині, не дуже то позволяло панам над собою коверзувати й на кожний поклик готово було разом з козаками на панів повстати. Але поки Польща давала козакам у всім свободу, до того не приходило.
Козаки тоді найбільше ходили на турецькі землі Чорним морем, аж до Константинополя та Синопа (на малоазійськім побережу). В 1614 р. знищили вони Синоп, попалили арсенал, де зберігали ся всякі військові й корабельні запаси, й наробили Туркам шкоди на яких 40 міліонів. На другий рік на 80 човнах напали на околиці Константинополя, султанської столиці. Попалили кораблі, які там при березі стояли, знищили передмістя й пішли собі. Турецькі кораблі погнались за ними, наздогнали їх коло Дунаю, але козаки їх не злякались: кинулись на турецькі кораблі, порубали й забрали в неволю Турків, що були на тих кораблях, а самі кораблі привели під турецьку кріпость Очаков (стояла на устю Дніпра), і тут, на очах Турків, їх спалили. І иньші такі походи робили.
Турецький султан дуже гнівавсь за се; грозивсь королеви Польщу зруйнувати, як не зроблять з козаками порядку; насилав Татар на Україну. Нарешті в 1620 р. вислав своє військо на Польщу. Козаки гнівались тоді на Польщу й не помогли їй. Жолкєвський пішов з самим польським військом против турецького, але Турки його погромили, й самого Жолкєвського в битві убито. Потім турецьке військо пішло назад, але на другий рік пішов на Польщу сам султан з іще більшим військом. Великий страх напав на Поляків, думали, що вже їм кінець прийшов. Просили Сагайдачного, аби доконче їм поміг з козаками. Не одно тоді мусів обіцяти король Жигимонт козацьким послам, – між иньшим і те, що новопоставлених у Київі митрополита та владиків не буде чіпати і не боронитиме їм правити православною церквою. Тоді Сагайдачний пішов помагати польському війську. Військо польське стояло за Дністром, в теперішній Бесарабії під Хотином, містом турецьким. Султан прийшов на них з величезним військом, але козаки з Поляками не дались йому; особливо козаки при тім просто чуда робили. Султан помирив ся з Поляками й пішов назад. Всі в Польщі признавали, що тільки завдяки козакам Польща увільнилась від небезпеки,-що Сагайдачний спас Поляків від останньої біди.
Але Сагайдачний вмер по кількох місяцях, ранений у тій війні з Турками. Поляки стали забувати свою вдячність до козаків, а нарікати на клопоти, які через козаків мають. Турків вони тепер не боялись, як їх козаки приборкали. Війна московська скінчилась теж. Тим часом пани з України скаржились на козаків, що через них не можуть хазяйнувати – бо селяне їх не слухають. Правительство польське почало знову жадати по давньому, щоб козаків не було більше понад те, що в реєстр вписано, а иньші щоб своїм панам були послушні, щоб козаки по панських маєтностях не проживали, Турків і Татар не зачіпали, і таке иньше. Козаки не слухались і 1625 р. прийшло до війни.
Польське військо, як за Жолкєвського, поспішило ся скорим маршом на козаків, доки вони ще не постягались. Були битви коло Крилова і Курукова, на границі теперішньої Київської губернії з Херсонською: з обох боків багато погинуло людей, і потім почались переговори. Козаки згодились, аби їх не було більше понад 6 тисяч, і обіцяли на чужі землі не ходити. Надіялись вони, що зачнеть ся незадовго нова війна у Польщі з Швецією, й Польща сама буде якнайбільше козаків потрібувати, а ті умови в непамять підуть. Так воно й справді сталось, і козаки знов робили на Україні, що хотіли. По війні шведській пробували Поляки козаків приборкати, але в тій війні (1630) Полякам пощастило ще меньше як у попередній; про сю війну оповідали потім, що як козаки з Поляками стояли під Переяславом, то Тарас гетьман козацький в ночи Поляків побив (Тарасова ніч зветь ся):

Лягло сонце за горою, зірки засияли,
А козаки як та хмара Ляхів обступали.
Як став місяць серед неба, ревнула гармата;
Прокинулись Ляшки-панки – нікуди втікати!
Прокинулись Ляшки-панки та й не повставали;
Зійшло сонце, Ляшки-панки покотом лежали.

(Шевченко, Тарасова ніч).