Листи Івана Мазепи до Мотрі Кочубей

8

Моє сердечне кохання!
Тяжко засумував я, почувши, що катиця (3) не перестала Вашу милість мучити, як це і вчора те вчинила; я сам не знаю, що з нею, гадиною, чинити; то моя біда, що з Вашою милістю слушного не маю ж часу про все переговорити; більш од жалю не можу писати, тільки те: коли щось станеться, а поки живий буду, тебе сердечно любити і зичити всього добра не перестану, і повторно пишу – не перестану, на злість моїм і твоїм ворогам.

9

Моє сердечне кохання!
Бачу, що Ваша милість у всьому відмінилася своєю любов'ю колишньою до мене – як собі знаєш, воля твоя, чини, що хочеш, будеш на пошум того жалувати, пригадай тілько слова свої, які дала мені клятвою в той час, коли виходила од мене з покою мурованого, коли я дав тобі перстень діамантовий, над котрий найліпшого, найдорожчого у себе не маю, що «хоч сяк, хоть так буде; а любо» межи нами не одміниться».

10

Моє серденько!
Бодай того Бог з душею розлучив, хто нас розлучає!
Знав би я, як над ворогами помститися; тільки ти мені руки зв'язала; я з великою сердечною тоскницею жду од Вашої милості відомості, в якім ділі, сама добре знаєш; прошу вельми тоді: учини мені скору відповідь на сеє моє писання моє серденько.

11

Моя сердечна коханая, наймильшая, найлюб'язніша Мотроненько!
Вперед смерті на себе сподіваюся, ніж такої в серці Вашому одміни. Спомни тільки на свої слова, спомни на свою присягу; спомни на свої рученьки, котрії мені не наоднократ давала, що мене (хоч будеш за мною, хоч не будеш) до смерті любити обіцяла.
Спомни на останок люб'язну нашу бесіду, коли ти бувала в мене в покої: нехай Бог неправдивого карає, а я – хоч любиш, хоч не любиш мене, – до смерті тебе, згідно слова свого любити і сердечно кохати не перестану, на злість моїм ворогам. Прошу і вельми, моє серденько, в будь-який спосіб побачся зі мною; що маю з Вашою милістю далі чинити, бо вже більш не буду ворогам своїм терпіти, конечно відомсту учиню, а яку, сама побачиш.
Щасливші мої листи, що в рученьках твоїх бувають, ніж мої біднії очі, бо тебе не оглядають.

12

Моя сердечна кохана Мотронько!
Поклон мій віддаю Вашій милості, моє серденько, а при поклоні посилаю Вашій милості гостинця книжечку і обручик діамантовий, прошу теє завдячне прийняти, а мене в любові своїй неодмінно ховати, нім, дасть Бог, з ліпшим привітаю, а за тим цілую уста коралевії, ручки біленькі і всі членики тільця твого біленького, моя любенько коханая.

Примітки

Мова листів наближена до народної. Подано в модернізації за виданням: Д. Бантыш-Каменский. История Малой России». Издание 4-е, К., 1903, с. 574-577. До листів є приписка історика: «Ці листи в списках зберігаються в Колежському архіві. Автентичні повернені Мазепі графом Головкіним при такому відгуці: «Розбираючи узяті в Кочубея листи, найшли ми між іншими деякі листи й цидули Вашого сіятельства рукою чи іншою чиєюсь писані до дочки його Кочубеєвої, які, автентичні, не переписуючи і нікому їх не показуючи, до Вашого сіятельства за печаттю при сьому посилаю».
1. Церква мала заперечувати шлюб між І. Мазепою та М. Кочубеївною через те, що гетьман був її хрещеним батьком.
2. Від'їздив – подарунок на від'їзд.
3. Катиця – жіночий рід од слова «кат». Мається на увазі мати Мотрони Кочубеївни, яка була рішуче проти одруження гетьмана з її дочкою.