Версальська система. Паризька мирна конференція

Розділ 3. Міжнародні відносини (1918-1930 роки)
§6. Версальська система. Паризька мирна конференція

Так, згідно з домовленостями воєнного часу Італії були обіцяні значні території в північно-західній частині Балканського півострова, а також колонії в Малій Азії. Проте після війни, скориставшись військовою та економічною слабкістю Італії, союзники відмовилися виконати свої обіцянки у відповідності з угодами 1915 і 1917 рр. Італійська делегація на знак протесту наприкінці квітня 1919 р. покинула Паризьку мирну конференцію, чим значно погіршила свої позиції при вирішенні остаточних умов мирного договору.
Гостра боротьба точилася за європейський ринок. Великобританія зберегла після війни статус великої держави, хоча й була відтіснена США на другий план. Вона ще до початку мирної конференції домоглася всього, за що воювала. Німеччина перестала бути її суперницею на морі і на світовому ринку, тому на конференції Англія прагнула утримати і зміцнити свої позиції.
Франція, щоб позбавити Німеччину можливості реваншу і гарантувати власну безпеку, домагалася власної гегемонії у Європі. Вона прагнула територіального розчленування Німеччини, її максимального послаблення в економічному та військовому відношенні. Посилаючись на необхідність гарантувати свою національну безпеку, вона вимагала встановлення «природного» кордону по Рейну. Великобританія і США не схвалювали позицію Франції і були проти надто суворих умов мирного договору з Німеччиною, щоб не створювати нових «Ельзас-Лотарингій». Безпеку Франції Д. Ллойд-Джордж запропонував гарантувати зобов'язаннями США і Великобританії захищати Францію у разі нападу на неї Німеччини.
Сполучені Штати Америки виявили готовність до відкритих мирних переговорів і заявили про невизнання усіх таємних договорів та угод, підписаних країнами Антанти без участі й відома США. Це була своєрідна «передмова» до мирного поєдинку з Великобританією, Францією та Японією, які хотіли зміцнити свої позиції за рахунок Німеччини та її союзників. Сполучені Штати вимагали «скорочення національних озброєнь» і вільного врегулювання колоніальних проблем. В одному з пунктів американської програми миру була знята вимога автономії для народів Турецької імперії і відкриття чорноморських проток.
Суперечки точилися і навколо питання про «свободу морів», яке врешті-решт вирішилося на компромісній основі. Було визнане «особливе становище» Великобританії як «морської» держави. На такі поступки пішли США і Франція.
Чимало проблем Паризька мирна конференція не вирішила й вони були відкладені. Так, не було розв'язане питання репарацій, що їх повинна була сплачувати Німеччина. Британська дипломатія, спираючись на традиції, не могла допустити, щоб Франція стала лідером в Європі у разі серйозного ослаблення Німеччини. Великобританія боялася втратити німецькі ринки для збуту своїх товарів. Д. Ллойд-Джордж підтримував В. Вільсона. Ослаблена репараціями, Німеччина не змогла б платити за американськими позиками. Нарешті після запеклих суперечок для врегулювання питань, пов'язаних із репараціями, було створено спеціальну комісію.
У квітні 1919 р. текст Версальського договору був нарешті узгоджений і німецька делегація прибула до Парижа. її очолив міністр закордонних справ Веймарської республіки Брокдорф-Рантцау. 7 травня Ж. Клемансо вручив йому текст договору. Намагання Німеччини вступити в дискусію і змінити хоча б окремі статті договору успіху не мали. Переможці відкинули ці спроби без пояснень і обговорення. Німеччина вимагала «справедливого миру» і апелювала до світової громадськості. Незважаючи на маневри і пошуки можливостей ревізувати договір, німецька делегація змушена була погодитися з усіма його статтями і заявити про підписання цього документа (за винятком 231 статті, в якій Німеччина оголошувалася єдиною країною, винною у розв'язанні війни). У Парижі відкинули всі ці відмовки й погрожували розпочати військові дії. 23 червня 1919 р. учасники Національних зборів у Берліні проголосували за підписання договору. 28 червня німецькі представники у Дзеркальному залі Версальського палацу підписали мирний договір. 9 липня він був ратифікований Німеччиною.