Рожик М.Є. та ін.

Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. Аграрна реформа у Югославії у міжвоєнний період

§25. Югославія у міжвоєнний період

Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців

Югославська держава виникла після першої світової війни внаслідок краху Австро-Угорської імперії. До складу нової держави увійшли Сербія та Чорногорія, що були до війни самостійними державами, а також колишні австро-угорські провінції зі слов'янським населенням – Словенія, Хорватія, Далмація, Боснія, Герцеговина й Воєводина. Ще до війни сербські політики заявляли, що їх мета-звільнення й об'єднання сербів, хорватів та словенців. Слов'янські народи, що входили до складу Австро-Угорщини, організували національно-визвольний рух. Вони створили Південнослов'янський національний комітет. У Лондоні діяв об'єднаний Югославський комітет, очолюваний хорватським політичним діячем Анте Трулібичем. 20 липня 1917 р. на острові Корфу Трулібич (від імені Югославського комітету) і сербський прем'єр-міністр Нікола Пашич підписали декларацію («Корфська декларація»), яка вимагала відділення слов'янських провінцій від Австро-Угорщини й об'єднання їх із Сербією в єдину державу. Чорногорський комітет боротьби за національне об'єднання у серпні 1917 р. заявив про приєднання до «Корфської декларації».
Після поразки Австро-Угорщини у першій світовій війні в Загребі 6 жовтня 1918 р. було утворено Національну раду словенців, хорватів і сербів. До Народного віча увійшли представники усіх провідних партій, хорватської селянської партії та праві соціал-демократи. Віче взяло на себе урядові функції в південнослов'янських областях. 29 жовтня загребська Національна рада проголосила відділення слов'янських земель від Австро-Угорщини та об'єднання їх у незалежну державу. 1 грудня 1918 р. принц-регент Александр проголосив об'єднання Сербії з усіма південнослов'янськими областями колишньої Австро-Угорщини та Чорногорією в Королівство сербів, хорватів і словенців на чолі з династією Карагеоргієвичів. Відповідно до умов мирних договорів (Сен-Жерменського – з Австрією, Тріанонського – з Угорщиною, Рапалльського – з Італією, Неїського – з Болгарією) були встановлені кордони королівства. Територія нової держави становила 248 805 кв. км з населенням майже 15 млн. чол. Серби, за даними на 1921 p., становили 39% населення. В уряді нового королівства провідні місця посіли представники сербських політичних кіл, а ряд міністерських постів були віддані хорватським і словенським політикам, прихильникам централізму й монархів Значну роль відігравав королівський двір і регент Александр, котрий правив державою замість старого короля Петра Карагеоргієвича. У державному апараті, поліції та армії домінували серби.

Аграрна реформа

У лютому 1919 р. королівська влада вирішила провести аграрну реформу з метою обмеження поміщицького землеволодіння і надання частини землі селянам. Під час реформи в Хорватії і Словенії безземельні отримали 202 тис. га, а в Банаті і Бачці – 360 тис. га орних земель. Майже 20 тис. га сільськогосподарських угідь було поділено між колоністами в Македонії. У Боснії за селянами було закріплено 775 тис. га землі. За всі отримані земельні площі селяни виплачували викуп. Проведення аграрної реформи відбувалося протягом 20 років. Землі Габсбургів, великих австрійських і угорських поміщиків, були конфісковані. Загалом реформа мала позитивне значення. Вона нівелювала соціальні протиріччя й стимулювала сільськогосподарське виробництво.