На Україні заводять ся росийські порядки (частина 1)

21. На Україні заводять ся росийські порядки

Близші наступники царя Петра одначе не були такі сміливі, боялись Українців дуже дражнити і ще два рази дозволяли вибирати гетьманів: в р. 1727 був вибраний гетьманом Данило Апостол і був на гетьманстві 7 літ (умер в 1734 р.), а потім в р. 1750 був вибраний Кирило Розумовський і гетьманував до р. 1764. Та то тільки слава була, що гетьмани ті були вибрані, бо старшина вибирала того, кого їм від царя чи цариці казано вибрати, а козаки до того вибору вже нічого не мали. 1 в управі своїй ті гетьмани не мали великої сили, у всім мусіли слухати, що їм царські міністри з Петербурга казали. Та Українці хотіли затримати бодай хоч таку обчухрану самоуправу – автономію, по теперішньому кажучи, коли кращої неможна було дістати. Але цариця Катерина не хотіла дальше держати й тої обчухраної. І хоч Розумовський був її вірний приятель, що поміг їй і на царство дістатись, скинувши чоловіка, все таки веліла вона йому проситись з гетьманського уряду на спокій.
Не хотів того Розумовський, а мусів послухати, і цариця його в 1764 р. з гетьманського уряду звільнила, а за послушність дала йому на вічність превеликі маєтности на Україні, що перед тим належали на гетьманську булаву, на розходи гетьманські (Гадяччина і Биківська волость). На Україну ж призначила свого генерал-губернатора, що мав правити нею з малоросійською колегією. Українці дуже жалували за гетьманством і давнійшими порядками. В 1767 р., як цариця скликала комісію для видання нових законів та казала висилати всякого стану людям своїх депутатів і давати їм наказ, чого мають старатись, то на Україні й пани, й козаки, й міщане (від селян не було депутатів) – всі нагадували про "статі Богдана Хмельницького", себто такі порядки, як за давнійших часів були, – щоб була на Україні автономія.Але прави-тельство росийське на те не зважало. Катерина постановила, що гетьманам більше не бути, аби й память про них забула ся. Тим часом правила та малоросійська колегія, а в ній – трьох Українців і трьох Великоросиян, четвертий прокурор, теж Великоросиянин і пятий голова – генерал-губернатор, який властиво всім і правив. Але незадовго мало бути покасовано все чисто, що ще зіставало ся з українських порядків, в тім і сама колегія, а мали завестись порядки зовсім росийські.
Правительство то так представляло, що в українськім устрою, в судах і канцеляріях були великі непорядки і для того воно заводить порядки росийські, аби людям не було кривди, пани-старшини їх не утісняли, в підданство та кріпацтво собі не переводили. Але як самі Українці хотіли зробити собі кращий порядок, то в тім їм правительство не тільки не помагало, а перешкоджало, бо хотіло скасувати всі українські порядки, аби не було ніякої ріжниці між Україною й Московщиною, й скрізь аби правили московські чиновники. По смерти Скоропадського полковник чернигівський Полуботок, що був наказним гетьманом, себто заступав місце гетьмана, чуючи, як цар Петро закидає Українцям непорядки, й сам такі непорядки бачучи, почав робити кращі порядки в судах і полковничій управі. Так що ж! Цар Петро зараз казав його забрати до Петербурга й тут його наче бунтівника до вязниці всадити. Там він сидів, доки не вмер.
І иньші, хто хотів боронити українські права – автономію українську, ті теж попадали у вязниці, уряд і маєтки їм відбирали, а що вже найменьше – тратили вони ласку правительства і не було їм ніякого добра. Тим же, що були правительству покірні, українські права не обороняли, або й самі помагали їх ламати, – тим всяка ласка була. Йшли їм царські грамоти на великі землі, на маєтки, що до їх урядів належали, а їм цар на власність віддавав. На ті землі, що вони загарбали, давали ся царські потвердження й надання. Так побачили люде, що правдою нічого дійти не можна, окрім прикростей, а податливим ідуть маєтки та уряди, иньші, хоч і бурила ся в них совість, затихали та під лад правительству йшли тому, щоб коли не можна вже свободи мати, то хоч кишені собі й дітям своїм наповнити. І так в міру того, як автономія українська пропадала, зростало українське панство. Туди правительство Україну вело. Казало, що то воно для того в українські справи мішаєть ся, аби селян від панів, від старшини боронити, а на ділі полекші з того людям не було ніякої. Від росийських властей такіж здирства й неправди діяли ся, ще гірше ніж від козацьких. А послушній старшині росийські власти помагали землі загарбувати, селян і козаків у піддані повертати. Панщинні порядки по московському позаводили, – і так в кінці старшині за те, що вона позволила знищити самоуправу та права українські, заплатило правительство селянською свободою, заступило ту свободу кріпацтвом.
Бо то треба знати: як за Богдана Хмельницького вигнано панів з України, то були всі люде вільні; тільки дещо трохи підданства лишило ся на землях монастирських та владиків православних. Заможнійші люде писали ся в козаки й мали служити військову службу, а иньші в селяне – мали давати податок до скарбу військового. Землі було багато вільної, так що хто хотів, займав її собі по силам під господарство, а багато землі зіставало ся за громадами спільної і нерозділеної. Та вже й тоді заможнійші люде, особливо старшина, позаймала собі значнійші частки землі.
Потім люде далі приходили з-за Дніпра, але вже для них землі вільної не було. Багато присідалось до заможнійших козаків, що мали більше землі, а иньші просились до старшини, сідали на її займанщинах, брали від неї допомогу на загосподареннє, а за те мали давати данину, чи в роботі помагати свому панові. Тої старшини, панів домородних множило ся все більше, і охоти до землі та підданих у неї прибувало, як бачила, що з того дохід іде. Розхапувала грунти громадські, або такі, що належали до урядів, сі рангові звали ся себто, приміром, з такого і такого села доходи мали йти на полковника чернигівського, хто на тім уряді (рангу) був, а котрийсь полковник забирав те село на вічність собі й своїм дітям і випрошував собі потвердження гетьманське або царське. Иньші, особливо котрі високих урядів не мали, купували землю у козаків та селян. Та тільки говорило ся, що купували, а властиво відбирали, або змушували віддавати за дурничку під скрутну хвилю. Козацьких грунтів властиво не вільно було купувати, тому полковники та сотники переписували козаків в селян і купували чи забирали їх грунти, а ті безземельні селяне чи козаки вважали ся, що сидять на панських землях як панські піддані.
З початку ті піддані тільки щось небагато помагали в господарстві свому панови. А далі, вже з Мазепиних часів бачимо й панщину, і осип вівсом чималий давали, а далі – більше, так хоч би в Польщі або Московщині.