CPCP у 20-ті роки. Провал комуністичних експериментів 1918-1920 років

Розділ 6. CPCP
§26. CPCP у 20-ті роки

Господарська розруха

Імперіалістична і громадянська війни вщент зруйнували економіку Росії. VIII з'їзд РКП(б), що відбувся у березні 1919 p., накреслив економічну програму відродження країни, але виконати її планувалося примусовими методами. Фабрики, заводи і транспорт були зруйновані. Виробництво сталі, чавуну та видобуток вугілля й нафти значно скоротилися. У промислових центрах майже зупинилося виробництво. Відчувалася гостра нестача продовольства, зумовлена, з одного боку, припиненням поставок з України, з іншого – воєнними діями на Північному Кавказі та в Поволжі.
На фронтах світової та громадянської воєн загинуло понад 20 млн. чол. Мільйони робітників, не одержуючи заробітної плати, перебивалися випадковими заробітками, що призводило до втрати кваліфікованої робочої сили.
Нестача вугілля спричинила зупинку залізничного транспорту, що в свою чергу ускладнило постачання хліба у промислові центри. Росія опинилася перед загрозою страшного голоду.

Провал комуністичних експериментів 1918-1920 років

У перший рік радянської влади більшовики декларували перехід до побудови соціалізму, не враховуючи закономірностей економічного й соціального розвитку суспільства. Громадянська війна внесла свої корективи у більшовицьку політику. Одним із головних більшовицьких експериментів було запровадження політики «воєнного комунізму» під гаслом «грабуй награбоване». В Росії наростав хаос та анархія. В. Ленін і його прибічники взялися «залізною» рукою зміцнювати завоювання більшовиків і утверджувати свою владу.
Більшовики не сумнівалися в тому, що тільки сильна, централізована влада врятує їх від загибелі. Початком запровадження авторитарного керівництва в економіці був так званий «залізний» декрет, прийнятий навесні 1918 p., згідно з яким радянська влада націоналізувала велику, середню і навіть дрібну промисловість. Запроваджувався так званий «революційний» податок загальною сумою 10 млрд. крб., а все керівництво промисловістю було централізоване. Водночас вводилася загальна трудова повинність. 19 січня 1919 р. у країні було запроваджено продовольчу розкладку. Селяни повинні були здавати всі «надлишки» зерна, хоч насправді у них забирали все, що можна було забрати. В оплаті праці запроваджувалася зрівнялівка. Робітники замість знецінених грошей одержували мізерний пайок. Більшовики скасували платню за деякі послуги і розрекламували це як перший крок до побудови комунізму. В той же час лютувала Всеросійська надзвичайна комісія (ВНК), арешти і розстріли стали звичним явищем.
Тотальна монополія стала головним принципом економічного життя. Наказові, адміністративні методи запроваджувалися в усі галузі промисловості і сільського господарства. Проте надзвичайний «революційний» податок викликав повсюдно невдоволення і виступи селян, що дуже стурбувало більшовиків. Декрет про продрозкладку уже не закликав до «комуністичних атак» на середняка, а наголошував на тимчасовості таких заходів. Отже, вже в 1919 р. «кавалерійська атака на капітал» зазнала перших невдач. Восени 1919 р. більшовики змушені були зменшити кількість примусових кампаній щодо вилучення хліба. І все ж державна монополія продовжувала діяти: впроваджувались «картопляна розкладка», обов'язкові повинності щодо заготівлі дров. Селяни виконували ці повинності своєю тягловою силою. Та вже наприкінці 1919 р. більшовики змушені були відступити від примусового вилучення хліба у селян, хоч фактично ця політика продовжувалась до 1921 р. Перемога над білими арміями і окупація України дали змогу послабити напруженість.
На IX з'їзді Російської комуністичної партії (більшовиків) (березень-квітень 1920 р.) була прийнята програма Л. Троцького, яка передбачала відбудову промисловості. Запорукою успіху цього грандіозного задуму мали бути ентузіазм робітників і тоталітарний примус. На 1920 р. припав «ударний метод» у промисловості, що на практиці означало впровадження примусу. Такі методи господарювання не могли закріпитися, адже вони не давали жодних матеріальних стимулів робітникам. Селянство було виснажене продрозкладкою, різними тимчасовими примусовими кампаніями. Воно чинило опір аграрній політиці більшовицької партії. Це, врешті-решт, викликало суперечки серед більшовицьких лідерів щодо шляхів реалізації економічної політики.
Селяни приховували зібраний хліб, займалися таємною торгівлею, саботували рішення місцевої влади. Робітники, щоб прогодувати свої сім'ї, також потайки займалися торгівлею, натуральним обміном із селянами. Наприкінці 1920 р. більшовикам стало зрозуміло, що їх політика ліквідації ринку зазнає краху, а методи бюрократичного централізму не дають бажаних економічних результатів. І все ж керівництво країною на чолі з Леніним не відмовилося від політики «воєнного комунізму», в основі якої були продрозкладка і нещадна експлуатація селянства. У серпні 1920 р. Тамбовська та Воронезька губернії були охоплені селянським повстанням, яке очолив А. Антонов. Місцева влада не змогла придушити цей виступ власними силами, тому проти селян кинули регулярні загони Червоної армії під командуванням М. Тухачевского. Повстання було жорстоко придушене. В Україні окремі повстанські загони чинили опір радянській владі аж до 1925 р. Антибільшовицькі збройні виступи охопили Середнє Поволжя, Дон, Кубань. У 1921 р. на величезній території Західного Сибіру також спалахнули селянські повстання. У Середній Азії збройна боротьба проти більшовиків тривала майже до кінця 20-х років.