Насильницька колективізація. Пограбування селян. СРСР наприкінці 20-х – у 30-ті роки

§27-28. СРСР наприкінці 20-х – у 30-ті роки

Насильницька колективізація. Пограбування селян

У 20-х роках у країні існували комуни, артілі і товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи). З усіх цих форм колективного ведення господарства для селян найбільш прийнятними були ТСОЗи. Сільська кооперація у роки непу поширилася повсюдно і дістала підтримку у селян. У плані розвитку сільськогосподарського виробництва кооперація мала охопити до 80% роздрібного товарообороту. В другій половині 20-х років зросла і кількість колгоспів, особливо після створення машинно-тракторних станцій (МТС), які обслуговували колгоспи тракторами і технікою. Проте існування одноосібного селянства в країні, яка проголосила будівництво соціалізму і запровадила планову систему господарювання, було неможливим. У грудні 1927 р. на XV з'їзді ВКП(б) було проголошено курс на колективізацію усієї країни. Політика партії викликала у селян рішучий опір, що негативно позначилося на державному плані хлібозаготівель. Селяни зрозуміли, що держава розпочала проти них відкриту боротьбу, а їх ініціатива щодо розширення виробництва придушується. Масове нищення заможних селянських господарств, депортація селян до Сибіру та інших віддалених районів засвідчили, що кооперації та індивідуальному веденню господарства настає кінець.
Сталін, котрий за рахунок села здійснював форсованими темпами індустріалізацію, вимагав також і прискореної колективізації. Він планував одержати достатню кількість зерна для продажу за кордон, аби за виручені кошти забезпечити потреби міста.
Рупором нової політики став голова раднаркому В. Молотов, який висунув гасло впровадження колективізації за один рік. На початку січня 1930 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву». На село відрядили понад 25 тисяч партійних активістів з робітників, котрі повинні були прискорити колективізацію сільського господарства.
Згідно зі статутом, вступ до колективних господарств мав бути добровільним, усуспільненню підлягала робоча худоба та частина реманенту. На практиці відбувалося насильницьке насадження колгоспів «згори» за допомогою терору й залякування. Перегини у колгоспному русі спричиняли масове невдоволення та збройний опір селян. Внаслідок такого перебігу подій у газеті «Правда» від 2 березня 1930 р. з'явилась стаття Сталіна «Запаморочення від успіхів», в якій уся провина за скоєні злочини була покладена на місцеві органи влади. Водночас він обґрунтовував тезу, що в міру просування до перемоги соціалізму класова боротьба в країні буде посилюватися,. В той же час по всій країні органи ОДПУ розгорнули жорстокі репресії і переслідування незадоволених.
Створення колгоспів призвело до цілковитого пограбування селян. Усуспільнювалися не тільки коні, корови, але й дрібна худоба. На колгоспний двір звозилося майно розкуркулених і виселених селян. На керівні посади у селі потрапляли некомпетентні люди. Селяни не підлягали паспортизації, що робило їх новітніми кріпаками соціалістичних господарств.
Плани сільськогосподарського виробництва спускалися колгоспам «згори», і влада вимагала неухильного їх виконання. З колгоспів забиралося все зібране зерно, в тому числі й насіннєвий фонд. Так звані «буксирні бригади» нишпорили по селянських оселях, відбираючи залишки продуктів і прирікаючи селянство на голодну смерть. Найсильніший голодомор лютував в Україні. Упродовж 1932-1933 pp. померло від 7 до 10 млн. чол. Це був штучний голод, супроводжуваний жорстокими репресіями, від яких також загинули мільйони людей. На початку 1932 р. в спецпоселеннях нараховувалось майже 1,5 млн. «куркулів» та членів їхніх сімей.
Неймовірними зусиллями, за рахунок незліченних втрат і жертв, у Радянському Союзі були проведені індустріалізація та колективізація. Країна частково подолала вікову відсталість. Надцентралізація економіки, панування однопартійної системи, засилля карних органів створили грунт для культу особи Сталіна та встановлення тоталітарного режиму.