Тотальний терор в СРСР наприкінці 20-х – у 30-ті роки

§27-28. СРСР наприкінці 20-х – у 30-ті роки

Тотальний терор

Посиленню політичного терору в Радянському Союзі значною мірою сприяли відсутність будь-якої демократії та «залізна завіса» навколо країни. Сталін все життя боявся політичних опонентів, тому розправлявся з ними найжорстокішими методами. Наприкінці 20-х- на початку 30-х років великий вплив мали органи ОДПУ-НКВС, які фактично контролювали все життя в країні. Свої невдачі у зовнішній і внутрішній політиці режим «списував» на «антирадянські» організації, які буцімто «заважали» будівництву соціалізму. У 1928 р. відбувся суд над так званими «буржуазними спеціалістами» Донбасу, що увійшов в історію як «шахтинська справа». На лаву підсудних сіло понад 50 безвинних людей, котрі пізніше майже всі загинули. Особливого розмаху сталінський терор набрав в Україні. У 1930 р. тут було сфабриковано процес над членами «Спілки визволення України». Понад 40 чоловік – серед них відомі вчені і спеціалісти – були засуджені і невдовзі знищені. Водночас в Україні була ліквідована УАПЦ на чолі з В. Липківським. У цьому ж році органи ОДПУ «розкрили» «підпільну Трудову селянську партію».
У листопаді-грудні 1930 р. у Москві відбувся гучний процес над членами так званої «Промпартії», яка, за версією ДПУ, займалася підривною діяльністю і шпигунством на користь західних держав. Після тортур, нелюдських розправ та знущань у катівнях ДПУ майже всі заарештовані «визнали» себе винними. Невдовзі був організований показовий судовий процес над так званим «Союзним бюро ЦК СДРП (меншовиків)».
Політичне керівництво держави розпорядилося ліквідувати кращі національні кадри технічної й наукової інтелігенції. Водночас створювалася атмосфера пропагандистської істерії. Організовувалися величезні мітинги-вистави, за сценарієм ОДПУ, які вимагали покарати «ворогів народу». Політичні чистки стали постійним і звичним явищем.
Особливо активно радянська репресивна машина запрацювала після загадкового вбивства у 1934 р. члена політбюро ЦК, секретаря ЦК і Ленінградського обкому партії С. Кірова. В Україні почалися масові арешти письменників, журналістів, вчених, педагогів. Репресії охопили всі керівні органи союзних республік. У серпні 1936 р. відбувся процес над «активістами» «Антирадянського об'єднаного троцькістсько-зінов'ївського центру». До нього зарахували колишніх соратників Сталіна Г. Зінов'єва та Л. Каменева. Органи ОДПУ розстріляли Ю. П'ятакова, Л. Серебрякова, В. Арнольда та ін. Пізніше за стандартним звинуваченням в антирадянській діяльності були ліквідовані відомі політичні діячі Г. Сокольников та К. Радек.
У 1938 р. військова колегія Верховного Суду СРСР засудила М. Бухаріна, О. Рикова, Л. Крестинського, X. Раковського та багатьох інших до розстрілу за нібито активну участь в «Антирадянському правотроцькістському блоці». Не менш брутальний терор відбувався на місцях, де засуджувались сотні тисяч невинних людей. Як правило, їх розстрілювали або кидали в табори ГУЛАГу (Головне управління таборів). Найбільш люті й масові репресії відбувалися у 1937-1939 рр. Радянські концентраційні табори та в'язниці були переповнені політичними в'язнями. Тисячі людей гинули на будівництвах рудників, шахт, залізниць і заводів у Сибіру, на Уралі та на Крайній Півночі. Жах охопив усе радянське суспільство. Терор перекинувся на армію та органи безпеки. За наказом Сталіна були ліквідовані колишні керівники безпеки Г. Ягода та М. Єжов, вище командування Червоної армії. Широко організовувалися політичні вбивства ворогів режиму, які емігрували у роки громадянської війни, або були вислані радянською владою. Так загинув політичний противник Сталіна Л. Троцький.
У роки великого терору жорстоких репресій зазнала значна кількість духовенства, багато храмів було зруйновано або передано під господарчі будівлі. Атеїзм став свідоцтвом політичної благонадійності. Наприкінці 30-х років Радянський Союз цілковито перетворився на тоталітарно-диктаторську державу.