Індокитай у міжвоєнний період

§34. Національно-визвольна боротьба колоніально залежних країн Південно-Східної Азії

Індокитай

До Індокитайського союзу, колоніального володіння Франції в Південно-Східній Азії, на початку XX ст. входили В'єтнам, Камбоджа та Лаос. В'єтнам був поділений на три «країни» з різним політико-адміністративним статусом. Центральний і Північний В'єтнам перебували під протекторатом французьких резидентів, а Південний безпосередньо підлягав французькому губернатору. Резиденти й губернатори, в свою чергу, підпорядковувалися французькому генерал-губернатору Індокитаю, в руках якого зосереджувалася вся повнота влади. В'єтнамська монархія, представлена династією Нгуєнів, зберігала номінальну владу тільки в Центральному В'єтнамі.
Економічне життя Індокитаю повністю підпорядковувалось інтересам метрополії. У 20-ті роки тут швидкими темпами розвиваються гірничодобувна та військова промисловість, банківська справа, торгівля, транспорт, сільське господарство. Проте всі галузі економіки були підпорядковані могутнім фінансовим угрупованням Франції: Індокитайському банкові, групам Ванделя, Ріво та ін.
У першій половині 20-х років визвольний рух в Індокитаї розгортався під загальними демократичними гаслами, які сформувалися під впливом ідей Фан-Бой-Тяу – першого в'єтнамського революційного демократа. У 1927 р. виникають перші політичні партії: партія нового В'єтнаму, партія молоді, національна партія В'єтнаму. Остання перебувала під значним впливом китайського гоміндану. У 1930 р. в Гонконгу за участю Комінтерну була створена комуністична партія Індокитаю.
9 лютого 1930 р. військовий гарнізон форту Йєн-Бай у Північному В'єтнамі розпочав збройне повстання проти французьких колонізаторів, яке спричинило збройні виступи у районах нижньої течії Червоної ріки та в Ханої. Організатором цієї боротьби була Національна партія В'єтнаму, яка дотримувалася тактики індивідуального терору та організації військових заколотів. Французький уряд жорстоко придушив заворушення 1930 р. Національній партії було завдано таких втрат, що вона практично перестала існувати, її керівників стратили.
30-ті роки не принесли спокою й стабільності в Індокитаї. Народи півострова активно втягувалися в антиколоніальну боротьбу. Колоніальні репресії ще більше загострювали соціальне напруження, сприяли політизації найширших верств населення.
Значний вплив на розвиток політичної ситуації в Індокитаї справила перемога у Франції Народного фронту на виборах 1936 р. На півострові виник рух за скликання Індокитайського конгресу з метою опрацювання загальнонаціональних вимог до уряду Франції. У 1937 р. був створений Демократичний фронт, який об'єднав усі національні політичні партії та рухи. Йому вдалося провести своїх представників до виборних консультативних органів Індокитаю, домогтися значного впливу на політику колоніальної адміністрації.