Бірма у міжвоєнний період

§34. Національно-визвольна боротьба колоніально залежних країн Південно-Східної Азії

Бірма

На початку XIX ст. Бірма, успішно подолавши усобиці, стала однією з найвпливовіших держав Південно-Східної Азії. Проте внаслідок англійської агресії й англо-бірманських воєн країна потрапила в колоніальну залежність від Англії. Зусиллями Ост-Індійської компанії Бірма була приєднана до Індії й перетворена на аграрно-сировинний придаток, звідки англійці вивозили рис, деревину, нафту, металеві руди. Зростання та утвердження бірманської промисловості стримувалося не тільки англійськими, а й індійськими та китайськими промисловцями.
Поштовхом до посилення боротьби бірманського народу була відмова англійського уряду поширити на Бірму реформи 1918-1921 pp., які він проводив в Індії. Виразником національних настроїв та генератором визвольного руху стала Буддистська асоціація молоді, створена ще у 1906 р. як культурно-просвітницька організація. У 1920 р. її було перетворено на політичну організацію під назвою Генеральна рада бірманських асоціацій (ГРБА). В Бірмі вперше відбулися масові політичні мітинги. Наприкінці 1920 р. почався знаменитий «університетський бойкот». Студентами Рангунського університету були засновані незалежні від англійського уряду національні школи. У 1921 р. учасники конференції ГРБА в Мандалаї прийняли резолюцію з вимогою надання Бірмі статусу «гомруля». Оскільки в резолюції були відсутні слова «в межах Британської імперії», то це фактично була вимога повної політичної незалежності. Проте колоніальна адміністрація, фінансова та промислова англійська еліта, інтереси та капітали якої були тісно пов'язані з розвитком колоніальної політики, не були зацікавлені у будь-яких політичних змінах у Бірмі.
Світова економічна криза найбільше позначилася на становищі бірманських селян, які потерпали від безземелля та різкого падіння цін на рис. У грудні 1930 р. в округах Нижньої Бірми розпочалися збройні виступи селян. Повстання очолила таємна організація галонів. Галон, за бірманською міфологією, – казковий птах, що вбиває в поєдинку дракона Нага. Загони повстанців спочатку дотримувалися тактики відкритих збройних нападів, що призвело до значних втрат. Влітку 1931 р. галони організували партизанську боротьбу. їх кінцевою політичною метою була ліквідація іноземного панування.
Організацією керував Сая Сан, який у відповідності з національними традиціями проголосив себе королем. Колоніальна адміністрація за допомогою військових частин придушила повстання. Сая Сана та інших ватажків галонів було страчено. Поразка 1930-1932 pp. призвела до тимчасового спаду визвольного руху.
У 1930 р. англійський уряд ухвалив рішення надати Бірмі статусу окремої колонії, якою управляли б безпосередньо з Лондона. Після повстання галонів англійці зрозуміли, що відокремлення Бірми від колоніальних володінь в Індії необхідно оформити певними законодавчими актами. У 1935 р. англійський парламент прийняв «закон про управління Індією», складовою частиною якого був «закон про управління Бірмою». Цей закон вступив у дію з 1 квітня 1937 р. Водночас було створено двопалатний парламент та кабінет міністрів.
Найвпливовішою громадською організацією Бірми у 30-х роках було політичне товариство «Добама асіайон» («Наша Бірма»), засноване групою молодих бірманців. Його члени до свого імені додавали слово «такін» (пан, господар). Тим самим вони підкреслювали, що справжніми господарями Бірми є бірманці, а не іноземці. Метою такінів була боротьба за національну незалежність Бірми. У 1938-1939 pp. під керівництвом «Добама асіайон» розгорнувся рух, який у відповідності з бірманським літочисленням отримав "назву «революція 1300 p.». Події 1938-1939 pp. розпочалися страйком нафтовиків Центральної Бірми, котрі виступали проти англійських підприємців, висунувши цілу низку економічних вимог. Страйкарі здійснили «головний похід» в столицю Рангун, де відбулися криваві сутички страйкуючих та демонстрантів з поліцією й колоніальними військами.
Події кінця 30-х років засвідчили стрімке наростання невдоволення різних верств населення Бірми англійською колоніальною політикою. Вони сприяли згуртуванню національно-визвольного руху.
Цим вирішила скористатися Японія. Прикриваючись гаслом «Азія для азіатів», вона намагалася встановити своє панування на індонезійських островах. Деякі діячі бірманського національно-визвольного руху всерйоз сприймали «визвольну місію» Японії.
Проте підступні плани Японії для більшості політичних діячів Південно-Східної Азії були очевидні. Так, Сукарно, перебуваючи на засланні, опублікував серію статей, в яких показав істинні прагнення Японії.