Боротьба народів південно-східної Азії проти японської агресії

§34. Національно-визвольна боротьба колоніально залежних країн Південно-Східної Азії

Боротьба народів південно-східної Азії проти японської агресії

Напад Японії 7 грудня 1941 р. на Перл-Харбор став початком війни на Тихому океані. Наступного дня генерал-губернатор Індонезії оголосив Японії війну. До січня 1942 р. японські війська майже без опору окупували нафтові райони архіпелагу, а через місяць розгромили об'єднаний англо-голландський флот. Японці висадили десант на Яві й Суматрі, захопили Джакарту.
Індонезія була розділена на воєнні «зони управління», її підприємства знаходились під контролем японців. «Брати по расі» зганяли корінне населення у трудові батальйони, де панували каторжні порядки. Через це окупанти швидко втратили ореол «визволителів».
Висадка американських збройних сил на Філіппінах погіршила становище японців у Південно-Східній Азії. З метою пом'якшення суспільно-політичної ситуації в Індонезії вони звільнили із заслання лідерів національно-визвольного руху Сукарно і Хатту.
1 березня 1945 р. уряд Японії змушений був піти на створення «Дослідницького комітету по підготовці незалежності» Індонезії. На сесії комітету 1 червня 1945 р. Сукарно проголосив «панча силу» – п'ять основних принципів індонезійської державності й громадського життя: націоналізм, гуманізм, демократія, соціальне благоденство та віра в єдиного бога. «Панча сила» стала ідеологічним підґрунтям антиколоніальної революції, становлення національного суверенітету й державної незалежності.
Французька колоніальна адміністрація Індокитаю, опинившись перед загрозою японської агресії, намагалася зберегти там колоніальні порядки й інтереси французьких монополістів. Французький уряд з вересня 1940 р. по липень 1941 р. підписав з Японією декілька угод, які ще до початку війни на Тихому океані призвели до «мирної» окупації Індокитаю японськими військами. Таким чином Франція домоглася того, що японська окупація Індокитаю до березня 1945 р. відбувалася при збереженні французької колоніальної адміністрації, яка співробітничала з японцями.
У відповідь корінне населення Індокитаю активізувало національно-визвольну боротьбу. Так, у роки війни була створена Ліга незалежності В'єтнаму (В'єтмінь), основу якої складали народні організації – «товариства порятунку батьківщини». У 1944 р. каральні операції, проведені французькою адміністрацією, призвели до збройного повстання, яке почало переростати в революцію. На основі опорних баз В'єтміня в Північному В'єтнамі формувалися регулярні збройні сили: Визвольна армія В'єтнаму та Армія національного порятунку.
У березні 1945 р. японська окупаційна влада здійснила державний переворот, внаслідок якого було ліквідовано французьку адміністрацію й проголошено «незалежність» В'єтнаму. Водночас почав діяти маріонетковий уряд на чолі з імператором Бао Даєм. Однак фіктивність цієї «незалежної» влади була очевидною. Намагання японських окупантів пом'якшити соціальне напруження й припинити національно-визвольний рух виявилися марними, що й підтвердив реальний перебіг подій у післявоєнний період.
Бірма була втягнута у другу світову війну як англійська колонія. З літа 1940 р. серед бірманських національно-політичних сил запанували радикальні настрої. Труднощі, які переживала Англія, давали шанс Бірмі. Проте цими ж мотивами керувалися і японські мілітаристи. Вони посилено втягували бірманських націоналістів у боротьбу проти «білої раси», обіцяючи надати Бірмі незалежність після поразки Англії у майбутній війні. За допомогою японців була створена Армія незалежності Бірми. Під приводом звільнення країни від англійців японці за чотири місяці (починаючи з грудня 1941 р.) окупували майже всю територію Бірми. Армія незалежності на чолі з Аун Саном також воювала проти англійських військ. Однак, окупувавши Бірму, японське командування відмовилося надати їй обіцяну незалежність. Тільки в серпні 1943 p., намагаючись зміцнити своє становище в країні, японські власті пішли на формальне проголошення незалежності
Бірми. І хоча це була суто формальна незалежність, бірманські патріоти використовували її створюючи умови для подальшої боротьби за свободу. Закінчення другої світової війни сприяло національному визволенню та утвердженню державного суверенітету народу Бірми.
Загалом друга світова війна докорінно змінила воєнно-політичне становище у Південно-Східній Азії. Розгром фашизму та японського імперіалізму сприяв розгортанню боротьби за свободу й національну незалежність народів Південно-Східної Азії.