Богдан Хмельницький (частина 6)
Богдан Хмельницький (частина 6)
Поляки вчиняли тоді найжахливіші варварства. Самуїл Лащ, коронний стражник (охоронник прикордонних областей), обрізував людям носи і вуха, віддавав дівчат і жінок на поталу своїм солдатам і в перший день Пасхи 1639 року у містечку Лисянці вирізав поголовно усіх жителів, не зважаючи ні на стать ні на вік; багато мешканців містечка було побито в церкві. Для залякування народу й в інших місцях бузувіри вчиняли те ж саме. Тарас зосередив свої сили на лівому березі Дніпра, біля Переяслава. Конецпольський вступив з ним у битву, яка виявилася такою невдалою для поляків, що, за їхніми ж свідченнями, у Конецпольського за один день загинуло війська більше, ніж за три роки війни зі шведами. На жаль, як скінчилася ця війна, для нас невідомо. Тарас якимось чином потрапив до рук поляків і був страчений.
Через два роки помер Сигізмунд III. Реєстрові козаки за сина його Владислава брали участь у поході супроти Москви, але зате інші козаки самочинно спустилися до Чорного моря, здійснювали напади на турецькі володіння і збиралися на дніпровських островах, щоб знову йти війною на поляків. Щоб покласти край втечі народу за пороги, коронний гетьман Конецпольський заснував на Дніпрі фортецю Кодак і залишив там гарнізон під командуванням француза Маріона. Але в серпні 1635 року ватажок самовільних козаків Сулима зруйнував цю фортецю, перебив гарнізон і почав закликати народ до повстання. Йому не вдався цей замір. Підіслані Конецпольським реєстрові козаки схопили Сулиму, який ще не встиг зібрати велике ополчення. Йому відрубали голову у Варшаві.
Слідом за цим було знову оголошено суворий наказ самовільним козакам підкорятися своїм панам, а щоб домогтися виконання цього наказу, на Україні розташували польські війська, які одразу ж почали чинити над мирними людьми всілякі насильства. Це примусило реєстрових козаків у 1636 році звернутися із скаргою до короля; вони обрали своїми послами двох сотників: черкаського Івана Барабаша і чигиринського Зіновія-Богдана Хмельницького.
Рисунок. Старшини запорізьких козаків
Зіновій-Богдан був сином козацького сотника Михайла Хмельницького. В юності він навчався у Ярославлі (Галицькім) в єзуїтів і отримав на той час добру освіту. Батько його був убитий в Цецорській битві, нещасливій для поляків, де загинув їхній гетьман Жолкевський. Зіновій, який брав участь у битві разом з батьком, потрапив до турків у полон; він пробув два роки в Константинополі, опанував там турецьку мову і східні звичаї, що йому потім знадобилося. Після примирення Польщі з Туреччиною Зіновій повернувся на батьківщину, служив у реєстрових козаках і одержав чин сотника. Є дані, що він був під Смоленськом у 1632 році і одержав від Владислава шаблю за хоробрість.
Для розгляду козацьких скарг призначений був сенатор і воєвода брацлавський Адам Кисіль, православний пан, який вважав себе відмінним оратором і майстерним дипломатом. Він почав хитрувати з козаками і водити їх за носа, намагаючись заспокоїти реєстрових обіцянками грошей, а головне, добиваючись вилучення з реєстру зайвих козаків і повернення їх під владу їхніх панів. Старшим над реєстровими козаками був тоді Василь Томиленко, людина стара, нерішуча, але все ж таки щиро віддана козацькій справі. У той час, коли він вів переговори з Киселем, новий ватажок самовільних козаків Павлюк увірвався на Україну з Січі з 200 козаками, захопив у Черкасах всю козацьку артилерію і повернувся назад у Січ, а звідти письмово переконував реєстрових козаків приєднатися до «виписників» і дружно боронитися проти поляків. Томиленко вагався, а Кисіль, який, за власним його визнанням, сприяв зчиненню поміж козаків розбрату, підібрав коло реєстрових козаків і склав з них раду на річці Русаві. Ця рада скинула Томиленка і обрала гетьманом переяславського полковника Саву Кононовича, за національністю великороса, відданого панським інтересам. Разом з Томиленком переобрали й інших старшин, лише лукавий писар Онушкевич залишився при своєму званні. Павлюк, довідавшись про такий переворот, послав свого друга, чигиринського полковника Карпа Скидана із загоном у Переяславль, а сам став військом поблизу Крилова. Скидан вступив уночі в Переяславль, схопив Кононовича, писаря Онушкевича, новопризначених старшин і привіз їх у Крилов. Козаки засудили їх і розстріляли. Гетьманом вибрали Павлюка. Томиленко, добровільно поступившись йому першістю, залишився його товаришем і другом.
Павлюк розіслав універсал по всіх містах, містечках і селах і закликав увесь руський народ до повстання: «Повеліваємо вам і переконуємо вас, щоб ви всі одностайно, від малого до старого, полишивши свої заняття, негайно зібралися до мене».
На заклик Павлюка відгукнулися насамперед на лівому боці Дніпра так звані нові слободи, а потім і на правому, як свідчить очевидець, зазвучав клич: «На свободу! на свободу!» Одні втікали до Павлюка; інші гуртувалися у ватаги, кидалися на панські двори і забирали там запаси, коней, зброю... Сам Павлюк, розіславши універсал, поїхав на Січ збирати запорожців, а керівництво на Україні доручив Скидану.