Богдан Хмельницький (частина 8)
Богдан Хмельницький (частина 8)
Козакам уже важко було починати повстання. Самі реєстрові козаки були майже перетворені на хлопів і відпрацьовували панщину на своїх начальників шляхетського звання. Інакше повернуто було всю руську справу за короля Владислава.
Цього короля, від народження розумного і діяльного, гнітило становище, за якого він був приречений на бездіяльність; тяжко йому було бачити анархію, що панувала в його королівстві. Його самолюбство постійно зазнавало приниження з боку пихатих панів. Королю хотілося почати війну з Туреччиною. На думку сучасників короля, за цим бажанням крилося інше: посилити через війну свою королівську владу. Хоча й немає ніяких письмових зізнань короля в цьому умислі, але все шляхетство від малого до старого було в цьому впевненим і вважало співумисником короля канцлера Оссолінського. Зрештою, канцлер якщо й потурав намірам короля, то зовсім не був надійною людиною для того, щоб такі задуми здійснити. Це був розкішний, зніжений, марнотний, малодушний аристократ, умів гарно говорити, але був неспроможний боротися проти невдач і найбільше піклувався про самого себе, в разі небезпеки завжди готовий був перейти на бік противника.
У 1645 році прибув до Польщі венеціанський посланець Т'єполо спонукати Польщу вступити з Венецією у союз супроти турків; він обіцяв з венеціанського боку великі суми грошей і особливо домагався, щоб польський уряд дозволив козакам відновити свої морські походи на турецькі береги. Папський нунцій також спонукав польського короля на війну. Сподівалися на допомогу господарів молдавського і валаського, на семиградського князя і на московського царя. На початку 1645 року польський король уклав з Венецією угоду: Т'єполо видав королю 20 000 талярів на збудування козацьких чайок: король запросив до Варшави чотирьох козацьких старшин: Ілляша Караїмовича, Барабаша, Богдана Хмельницького і Нестеренка. Хмельницький незадовго перед тим побував у Франції, де радився з графом Дебрежі, призначеним посланцем у Польщу, відносно того, як доставити козаків до французького війська. Затим 2400 охочих козаків відправилися до Франції і в 1646 році брали участь у взятті міста Дюнкерка в іспанців.
Король зустрівся з козацькими старшинами вночі, ласкаво повівся з ними, пообіцяв збільшити кількість козаків до 20000, крім реєстрових, віддав наказ побудувати чайки і дав їм 6000 талярів, запевнивши, що протягом двох років виплатить 60 000.
Все це робилося таємно, але не могло довго зберігатись у таємниці. Король видав так звані приповідні листи для вербування війська за кордоном. Спочатку вербування відбувалось досить швидко. До Польщі почали прибувати німецькі солдати, які брали участь в Тридцятилітній війні і не звикли стримувати свою сваволю. Шляхта, яка пильно стежила за недоторканістю своїх привілеїв, почала галасувати, висловлюватись проти короля. Сенатори також ремствували. Королю не залишалося нічого іншого, як тільки передати свої наміри на обговорення сейму.
У вересні 1646 року відкрилися попередні сеймики у воєводствах. Шляхта повсюдно виявилась несхильною до розв'язування війни і тлумачила королівські наміри якнайгірше. «Король, – кричали на сеймиках, – затіває війну, щоб зібрати військо, взяти на себе керівництво ним і таким чином обмежити шляхетські вольності. Він хоче обернути хлопів на шляхту, а шляхту – на хлопів». Виникали найстрахітливіші вигадки; базікали, що король хоче влаштувати різанину на зразок Варфоломіївської ночі; Оссолінського називали зрадником вітчизни.
У листопаді зібрався сейм у Варшаві. Всі одностайно загорланили проти війни. І король мусив підкоритися волі сейму, наказати розформувати навербоване військо, а козакам заборонити будувати чайки. Короля зобов'язали у майбутньому не збирати військ і не вступати в союзи з іноземними державами без волі Речі Посполитої.
Козацькі чиновники Караїмович і Барабаш, бачачи, що задум короля не вдається, приховали королівський привілей на збільшення козацького стану і на побудову чайок. Хмельницький хитрощами дістав цей привілей у свої руки. Розповідають, що він запросив до себе на хутір Суботів козацького старшого (невідомо, Караїмовича чи Барабаша) і, напоївши його до сп'яніння, взяв у нього шапку і хустку й відіслав свого слугу до дружини старшого за привілеєм. Жінка, визнавши речі чоловіка, видала важливий папір.
Одразу ж після цього з Хмельницьким сталася подія, яка, ймовірно, була пов'язана з викраденням привілею. Хутір Суботів (за 8 верст від Чигирина) подарував його батькові староста Данилович. У Чигирині був уже інший староста Олександр Конецпольський, а в нього підстаростою (управителем) був шляхтич Чаплинський. Підстароста випросив для себе в Конецпольського Суботів, оскільки Хмельницький не мав документів на володіння хутором. Одержавши згоду старости Конецпольського, Чаплинський, за польським звичаєм, зробив наїзд на Суботів у той час, коли Хмельницький був відсутній; і коли десятирічний хлопчик – син Хмельницького сказав йому щось грубе, то він наказав відшмагати малого. Слуги так немилосердно виконали цей наказ, що дитя померло наступного дня. Крім того, Чаплинський обвінчався за статутом римсько-католицької церкви з жінкою, яку любив Хмельницький: дехто каже, що вона вже тоді була його другою дружиною, яку Хмельницький взяв після смерті першої своєї дружини, Ганни Сомко.
Рисунок. Богдан Хмельницький