Богдан Хмельницький (частина 9)
Богдан Хмельницький (частина 9)
Хмельницький домагався суду над Чаплинським, але нічого не міг вдіяти, оскільки не мав письмових документів на маєток. У тогочасному польському суді козаку важко було тягатися із шляхтичем, за якого заступався вельможний пан.
Тоді Хмельницький зібрав на сходку до тридцяти козаків і почав з ними радитися, як би скористатися привілеєм, котрий дав король, відновити силу козацтва, повернути свободу православній вірі і захистити руський народ від свавілля польських панів. Один сотник, який був на цій сходці, доніс на Хмельницького. Коронний гетьман Потоцький наказав арештувати Хмельницького. Але переяславський полковник Кречковський, якому віддали Хмельницького під нагляд, звільнив арештованого. Хмельницький верхи на коні втік степом на Запорізьку Січ, яка тоді була на Микитиному Розі.
На Січі Хмельницький застав не більше трьохсот молодців, але вони кинули клич і почали збирати з різних дніпровських островів та берегів утікачів, які там проживали. Сам Хмельницький вирушив до Криму. Він показав привілей короля Владислава хану. Хан Іслам-Гірей побачив незаперечні докази того, що польський король затівав проти Криму і проти Туреччини війну; крім того хан уже був злий на короля за те, що вже декілька років не отримував з Польщі звичайних грошей, які поляки називали подарунками, а татари вважали даниною. В татар з'явився відмінний і благовидний привід для надбання здобичі. Однак хан сам не рушив на Польщу, хоч і обіцяв це зробити з часом, але дозволив Хмельницькому запросити з собою когось із мурз. Хмельницький покликав Тугай-бея, перекопського мурзу, славного своїми наїздами: в Тугай-бея було до чотирьох тисяч ногаїв.
Це відбувалося взимку з 1646 на 1647 рік. Коронний гетьман Микола Потоцький і польний (його помічник) Мартин Калиновський зібрали військо, запрошували панів з'явитися до них із своїми загонами, які, за тогочасним звичаєм, пани тримали в себе під назвою надвірних команд. Потоцький намагався якось хитрощами виманити Хмельницького з Січі, надсилав до нього листи на Січ. Але цього роду спроби йому не вдалися.
Тим часом руський народ готувався до повстання. Козаки, переодягнені на жебраків, богомольців, ходили містами й селами і вмовляли жителів – то відчинити ворота міста козакам Хмельницького, то насипати піску в польські гармати, то бігти у степ до лав воїнів запорізьких. Поляки вдавалися до суворих засторог: забороняли ходити юрбою вулицями, збиратися в будинках, відбирали у помешканців зброю або відгвинчували замки в їхніх рушницях, жорстоко катували і страчували тих, кого бодай запідозрювали у співучасті з Хмельницьким. Потоцький оголосив своїм універсалом, що кожен утікач на Запоріжжя відповідає життям своєї дружини і дітей. Такі залякування обернулися на шкоду полякам і дратували руський народ, який і так вже ненавидів їх. З лівого боку Дніпра втікати було зручніше, і юрми спішили звідти до Хмельницького. Навесні в нього зібралося тисяч до восьми. У квітні до ватажків польського війська дійшла чутка, що їхній ворог вирушає з Січі; замість того, щоб іти на нього всім своїм військом, вони відправили проти повсталих реєстрових козаків з їхніми начальниками по Дніпру на байдаках (великих суднах), а берегом – невеликий загін кінноти під керівництвом молодого сина коронного гетьмана, Стефана, з козацьким комісаром Шембергом. «Соромно, – говорив тоді коронний гетьман, – посилати велике військо проти якоїсь мерзенної зграї підлих хлопів».
Козаки, які пливли на байдаках по Дніпру, досягли 2 травня урочища, що називалося Камінним Затоном, і зупинилися, щоб дочекатись польського загону, який ішов берегом. Частина козаків вийшла на берег. Уночі з 3 на 4 травня до них з'явився посланець Хмельницького, козак Ганжа, і сміливою промовою запалив їх, вже і без того схильних до повстання. Полковник Кречовський, який перебував у висланому реєстровому війську, також підбурював козаків виступити на боці Хмельницького. Реєстрові втопили своїх шляхетських начальників, разом з ними загинули Караїмович і Барабані. Вранці всі приєдналися до Хмельницького.
Рисунок. Богдан Хмельницький і карта України, поділена на полки, означені булавами