Богдан Хмельницький (частина 11)
Богдан Хмельницький (частина 11)
Усе польське, все шляхетське у Південній Русі певний час було охоплене якимось безтямним страхом, не захищалося і втікало. Пани, які мали в себе озброєні загони, не в змозі були і не наважувались чинити опір народному повстанню. Тільки один із панів тоді не впав духом: це був Ієремія Вишневецький, син Михайла і молдавської князівни з роду Могил. Він народився як православний, але, спокушений єзуїтами, перейшов у католицтво і став жорстоким ненависником і гонителем всього руського. На початку повстання Вишневецький жив у Лубнах, на лівому боці Дніпра, де в нього, як і на правому, були обширні володіння; він вимушений був разом із своєю командою, яка складалась із шляхти і яку він утримував за свій кошт, перейти на правий берег і почав страчувати повстанців у своїх володіннях з таким же звірством, яке озлоблені хлопи виявляли щодо поляків та іудеїв, видумував найжахливіші страти, насолоджувався муками, які здійснювалися на його очах, і примовляв: «Мучте їх так, щоб вони відчували, що вмирають!» Своїм прикладом він захопив ще кількох панів і разом з ними почав давати відсіч народу, бився декілька разів з чисельним загоном руських хлопів і козаків, що діяли під керівництвом полковника Кривоноса, але, не зважаючи на весь свій запал, не міг здолати його і від'їхав до Польщі. Хмельницький вважав його своїм найпершим ворогом і жорстокості, які вчинив Вишневецький щодо руського народу, зробив приводом для розриву початих переговорів.
Пани сенатори, які вершили справи під час безкоролів'я, склали ополчення з шляхти; Вишневецький добивався права керувати цим ополченням, але замість нього були призначені три полководці: князь Домінік Заславський, Олександр Конецпольський (син нещодавно померлого гетьмана Станіслава) та Остророг. Хмельницький, пропустивши літо, у вересні вирушив проти них.
Загалом війська, виставленого проти Хмельницького, налічувалося тридцять шість тисяч. Польське шляхетство у той час не відзначалося войовничістю, вело у своїх садибах спокійне й веселе життя, користуючись достатком, який йому забезпечувала праця поневоленого народу; у війську, що виступило проти Хмельницького, більша частина була таких, які вперше вирушали на війну. Звичка вважати хлопів напівхудобою спонукала поляків легковажно ставитися до війни. «Проти такої наволочі, – казали пани, – не варто витрачати куль; ми їх розженемо батогами по полю!» Деякі були до того самовпевнені, що проголошували таку молитву: «Боже, не допомагай ні нам, ні їм, а тільки дивися, як ми вчинимо розправу над цією мужвою!» Польський військовий табір перетворився на місце збору, куди поляки їхали не битися із супротивниками, а повеселитися і похизуватися. Один перед одним вони намагалися виставити цінність своїх коней, багатство упряжі, красу власного одягу, позолочені луки на сідлах, шаблі із срібною насічкою, чепраки, вишиті золотом, оксамитові кунтуші, підбиті дорогим хутром, на шапках китиці, всіяні дорогоцінним камінням, чоботи із срібними й золотими острогами; але найбільше пани силкувалися виділитися розкішшю застілля й кухні. За панами в табір везли величезні склади посуду, їхали юрби слуг; у багато прикрашених польських шатрах блищали карбовані кубки, чарки, тарелі, навіть умивальники і тази були срібними; і було в цьому таборі, як зауважували очевидці, більше срібла, ніж свинцю. Привезли пани із собою бочки з угорським вином, старим медом, пивом, запасами варення, цукерків, різних ласощів, везли за ними багаті ліжка і ванни; одне слово, це був розважальний з'їзд панів. З ранку до вечора тривали бенкети з музикою і танцями. Тим часом численна челядь, яка прибула з панами, щоб вдовольняти їхні примхи, і наймані солдати, які одержали платню наперед і вже витратили її, збиткувалися над мешканцями навколишніх сіл, грабували їх, і місцеві жителі скаржились, що захисники, якими себе називали ці військові люди, гірше їх розоряють, ніж козаки, яких поляки старалися виставити як ворогів і розорителів народу.
Рисунок. Козацький бердиш