Богдан Хмельницький (частина 13)

Богдан Хмельницький (частина 13)

Хмельницький, повернувшись з-під Замостя, прибув передусім до Києва. Під калатання дзвонів і грім гармат в'їхав у місто через напівзруйновані Ярославові Золоті ворота і коло стін святої Софії його привітав митрополит Сильвестр Косов, духовенство і київські громадяни. Бурсаки співали йому руські й латинські пісні, величали його спасителем народу, руським Мойсеєм. Тут очікував його дорогий гість, Паїсій, єрусалимський патріарх, який саме їхав до Москви. Від імені православного світу на Сході він поздоровив Хмельницького з перемогами, відпустив йому гріхи, запалював на нову війну проти латинства. Гетьман у цей час був чомусь сумним. В його характері почалось виявлятися щось дивне: то він постив і молився, то віддавався п'яним гульбищам і співав власні думи; то був приязний і рівний у спілкуванні з усіма, то враз робився суворим і погордливим; то молився богу, то радився з чарівницями.
Із Києва він поїхав до Переяславля і там одружився. Дружиною його, як розповідають, стала Чаплинська; про попереднього її чоловіка різне свідчать джерела: згідно з одними він був ще живий, за іншими – вбитий. Додають до цього, що Чаплинська була Хмельницькому кума і що патріарх Паїсій дав дозвіл йому на такий недозволений шлюб. Але є також свідчення одного із сучасників, що достеменно невідомо: чи насправді ця Чаплинська була дружиною того, хто відібрав у Хмельницького Суботів, чи інша, яка мала схоже з нею прізвище.
У Переяславлі з'їхалися до Хмельницького посли сусідніх держав, які шукали своїх вигод у зв'язку із зростанням могутності козаків. Із Туреччини прибув посол од візиря, який управляв державою з огляду на неповноліття султана, і пропонував Хмельницькому союз проти Польщі. Тоді була укладена угода, за якою козакам дозволялося вільне плавання по Чорному морю та Архіпелагу з правом безмитної торгівлі на сто років. Козаки зобов'язувалися не нападати на турецькі міста і захищати їх. Семиградський князь Юрій Ракочі запропонував Хмельницькому укласти союз і разом рушити на Польщу, щоб передати корону Юрію; за це Юрій обіцяв у всіх польських землях свободу православної віри, а самому Хмельницькому – удільну державу на Україні з Києвом. Прислали до Хмельницького послів господарі молдавський і валаський, також з пропозицією дружби. Хмельницький, довідавшись, що в молдавського господаря є дочка, просив її руки для свого сина. Прибув посланець царя Олексія Михайловича, Унковський, привіз за звичаєм у дарунок хутро і приязне слово від царя; але цар ухилявся від розриву стосунків з Польщею і бажав успіхів козакам лише в тому разі, коли приводом до повстання в них була одна тільки віра. Нарешті, у лютому прибули в Переяславль обіцяні комісари від нового короля: сенатор Адам Кисіль, його племінник – новгород-сіверський хорунжий Кисіль, Захарій князь Четвертинський і Андрій М'ястківський із своїм почтом. Останній залишив вельми цікавий опис побачення з Хмельницьким.
Комісари привезли Хмельницькому від короля грамоту на гетьманство, булаву, обсипану сапфірами, і червоний прапор із зображенням білого орла. Хмельницький призначив їм аудієнцію на майдані, зібрав козацьку раду; тут-то і висловилися думки народу, який не хотів ніяких угод, прагнув рішуче розв'язати питання між Руссю і Польщею.
«Навіщо ви, ляхи, принесли нам ці дитячі іграшки, – закричав натовп, – ви хочете нас підманути, щоб ми, скинувши панське ярмо, знову його одягли! Хай пощезнуть ваші облесливі дарунки! Не словами, а шаблями розквитаємося! Володійте собі своєю Польщею, а Україна нехай нам, козакам, зостається!»

Хмельницький із серцем упиняв народний гомін; але потім, за обідом, в розмовах з Адамом Киселем і його товаришами, підпивши, висловив такі ж заповітні почуття:
«Що міркувати, – казав він, – нічого не вийде з вашої комісії. Війна повинна початися тижнів через два чи Чотири. Переверну я вас, ляхів, догори ногами, а потім віддам у неволю турецькому царю. Хай би король був королем: щоби король карав шляхту, і дуків, і князів ваших. Вчинить злочин князь – відрубай йому голову; а вчинить злочин козак – і йому те ж саме зроби. Тоді буде правда! Я хоч собі невелика людина, але от бог дав мені, що нині я одновладний самодержець руський! Якщо король не хоче бути вільним королем, то нехай діє, як знає!»