Богдан Хмельницький (частина 16)
Богдан Хмельницький (частина 16)
Важко сказати, що було причиною цього раптового припинення битви. Тогочасний український літописець вважав, що Хмельницький не хотів віддавати християнського володаря у татарську неволю; поляки ж приписують цю справу головним чином хану.
Спочатку була укладена угода з ханом. За цією угодою польський король обіцяв платити кримському хану щорічно до 90000 злотих і зверх того дати 20000 злотих разово. Татари називали це даниною; поляки ображались і твердили, що це «не данина, а подарунок». Татари відповідали: «Все одно, як не називайте, даниною чи подарунком, аби гроші були».
Після цього була укладена угода з козаками. Всього козацького війська дозволялося мати до 40000 з правом записувати їх із королівських і шляхетських маєтків у місцевості, яку займало Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства (нинішні губернії: Київська, Полтавська, Чернігівська і частина Подільської). У межах, де будуть жити козаки, не дозволяється розміщатися коронному війську і проживати іудеям; всі посади і чини у зазначених воєводствах будуть надаватися лише православним; єзуїтам не дозволяється жити у Києві та інших містах, де будуть руські школи; київський митрополит буде засідати у сенаті, а відносно знищення унії, то в королівстві Польськім, як і у Великім князівстві Литовськім, буде прийнята постанова сейму. Всім була обіцяна повна амністія за минуле.
Після підписання угоди Хмельницький 10 серпня (20 за новим стилем) був допущений до короля (взявши, однак, заложників на той час, коли відправиться у польський табір). Він тримав себе гідно, говорив, хоч і з повагою, але сміливо, розповідав стисло про насильство й образи, які чинили польські пани й довели народ до повстання. «Терпіння наше закінчилося, – висловився Хмельницький, – ми вимушені були закликати чужоземців проти шляхетства. Не можна засуджувати нас за те, що ми захищали наше життя і наші статки! І худоба б'ється, якщо її мучать!»
Литовський підканцлер Сапега від імені короля, тут же присутнього, оголосив Хмельницькому про забуття всього, що було.
Мирний договір урятував рештки війська, що гинуло від голоду під Збаражем. Услід за тим було наказано припинити війну і в Білорусії. Повстання набрало в цій країні вже великого розмаху, коли туди з'явилися з козаками два ватажки: Подобайло і Кречовський. Вони встигли підняти декілька тисяч хлопів, але польський литовський гетьман Радзивілл після впертого з їхнього боку опору знищив їхнє зборище поблизу Річиці. Поранений Кречовський потрапив у полон і, щоб не дістатися в наругу переможцям, розбив собі голову об віз, на якому його везли вороги.
Перший час після заключения миру був періодом загального захоплення, епохою небувалої народної слави. Скоро роздивились руські, опам'яталися від захвату перемогою; настали для них знову скорботи, турботи й біди. Весь минулий рік селяни не орали полів, перебуваючи у лавах козацького війська, багато набрали вони здобичі, але все це продавалося дешево московським і турецьким купцям; зросла ціна на хліб; тяжко стало бідним. Але це був лише початок скорбот – тільки квіточки, як мовиться. Виявилося, що Хмельницький не дуже благодійно влаштував справу для народу і що Зборівський договір за своїм змістом становив рішучу неможливість – як руським, так і полякам – дотримуватися його; і ті й інші змушені були його порушувати.
Відповідно до Зборівського договору митрополит Сильвестр Косов з'явився до Варшави, щоб зайняти почесне місце у сенаті. Але римсько-католицьке духовенство зчинило ремствування й оголосило, що воно саме залишить сенат, якщо поряд із ними буде допущено схизматика, ворога апостольської столиці. Митрополит змушений був забратися геть. Ще неможливішим стало знищення унії. Король 12 січня дав грамоту, що утверджувала права православної церкви і недоторканість церковних та монастирських маєтностей; відомству київського митрополита поверталися єпархії: Луцька, Холмська і Вітебська, об'єднана з Мстиславською. Дозволялось відновити православні церкви; підлягали нагляду руського духовенства школи, друкарні і цензура духовних книг. Ця грамота короля Яна-Казимира мало могла мати сили, як і ті, якими наділяв православну церкву король Владислав. Поки існувала унія, православна церква не могла бути вільною.
Права, надані руському народу Зборівським договором, не могли, задовольнити його. Можна сказати, що договір цей був би доречним, якби був укладений літ двадцять тому; але умови, в яких опинився руський народ на сцені недавніх бурхливих подій, не відповідали статтям цього договору. Згідно із Зборівським договором Хмельницький зайнявся складанням реєстру козацького війська; треба було записати в нього сорок тисяч козаків. Хмельницький записав туди на декілька тисяч більше, ніж слід було. Кожен козак вступав у козацтво із своєю сім'єю. Гетьман набирав козаків переважно з помість Вишневецького і Конецпольського. Разом з козаком відходив від пана і наділ землі, який займав і обробляв козак. Хмельницький відбирав у панів цілі волості під приводом того, що пани захопили коронні володіння, і віддавав їх генеральній старшині і полковим чиновникам. Таким чином, на майбутнє створювався клас рангових помість, таких, якими володіли козацькі чиновники, доки носили свій чин. Для гетьманського чину – на булаву, як мовилось, – король віддав Чигиринське староство. Крім нього, Хмельницький прихопив на свою користь багате містечко Мліїв, яке давало колишньому власникові Конецпольському до двохсот тисяч талярів доходу. Кожен козак був самостійним власником своєї ділянки, зобов'язаний був за це нести військову службу і був звільнений від інших повинностей і поборів. Козаки розподілені були по полках; всіх полків в 1650 році створено було шістнадцять, і кожен полк означав край з полковим містом та сотенними містами й селами. У містах (Брацлаві, Вінниці, Черкасах, Василькові, Овручі, Києві, Переяславі, Острі, Ніжині, Мглині, Чернігові, Почеві, Козельці, Новгород-Сіверському, Стародубі) залишено було колишнє Магдебурзьке право для міщан – з громадським самоуправлінням і самосудом, з розмежуванням ремісників за їхніми заняттями на цехи, з наданням цехам права мати свої герби і печатки.
Рисунок. Богдан Хмельницький